13 листопада 2025 року Асоціація правників України провела XII Конференцію з кримінального права та процесу — щорічну фахову подію, що об’єднує адвокатів, суддів, прокурорів, представників державних органів і бізнесу довкола найактуальніших питань кримінальної юстиції.

Цьогоріч учасники обговорили, як у 2025 році змінюються тенденції кримінального переслідування, чим загрожують репутаційні ризики в умовах гібридної війни та які виклики стоять перед системою правосуддя.

З вітальним словом до учасників звернувся Президент Асоціації правників України Микола Стеценко, керуючий партнер AVELLUM. Він акцентував, що юристи у сфері кримінального права перебувають на передовій боротьби за баланс між захистом прав людини і владними повноваженнями держави.

«Війна загострила багато моментів. Ми всі нібито жили в уявленні, що рухаємося в бік демократії та верховенства права. Але сьогодні дедалі більше країн опиняються перед вибором між приматом прав людини і приматом держави», — зазначив пан Микола, наголосивши, що сучасний правник змушений знову звертатися до філософських засад правосуддя, аби знайти відповідь на це ключове питання.

Також Президент АПУ подякував партнерам події — VB PARTNERS, Asters, AVELLUM, Magnet Legal Law Firm, Miller, Riyako&Partners, LCF Law Group та VIDAR за підтримку ініціатив Асоціації.

Відкриваючи подію, Максим Шевердін, Голова Комітету АПУ з кримінального та кримінально-процесуального права, Головний експерт з кримінального права ПриватБанку, подякував Збройним силам України за можливість безпечно збиратися та обговорювати професійні виклики.

Пан Максим також подякував організаційному комітету та Секретаріату АПУ за ретельну підготовку заходу: «Це десятки годин планування, обговорень програми, організації — все для того, щоб ми сьогодні могли ефективно працювати та ділитися думками». На його думку, саме сфера кримінального права є зараз однією з найактуальніших, адже суспільні процеси в країні вимагають особливої уваги до питань справедливості та відповідальності.

«Менше проваджень — більше результату». Про нову філософію БЕБ і підходи до роботи

Розпочали Конференцію з відвертого й глибокого інтерв’ю з директором Бюро економічної безпеки України Олександром Цивінським, яке модерував Артем Крикун-Труш, партнер та керівник практики White-Collar Crime, комплаєнсу та розслідувань у Miller. Основна увага розмови була зосереджена на трансформації філософії БЕБ, викликах тіньової економіки, ефективності роботи служби та принципах взаємодії з бізнесом і правничою спільнотою.

Пояснюючи суть «нової філософії» БЕБ, пан Олександр наголосив на ключових цінностях: доброчесність, відкритість і зрозумілість. «Я завжди казав колегам: якщо ми не можемо за п’ять хвилин логічно пояснити свої претензії у справі — отже, щось не так», — зазначив він. За його словами, ефективність БЕБ не зводиться до кількості справ чи гучних затримань — служба працює над новими підходами до оцінки результативності, де враховується не лише статистика, а й аналітична глибина.

Проблеми тіньової економіки залишаються масштабними. За орієнтовними оцінками, її обсяги сягають від 800 мільярдів до майже трьох трильйонів гривень, що співставно з дохідною частиною бюджету. У цьому контексті, як зауважив директор БЕБ, важливою є не тільки боротьба з порушеннями, а й налагодження діалогу з бізнесом. За словами пана Олександра, БЕБ уже запускає нові формати співпраці: пілотні ініціативи, телеграм-боти, а також — прийняття аналітики від компаній, навіть якщо вони формально не є суб’єктами перевірок.

Обговорювали і перспективу відшкодування збитків ще до пред’явлення підозри. Хоча правова база наразі не дозволяє повноцінно реалізовувати такий підхід, Бюро шукає рішення для зміни цієї ситуації. «Ми відкриті до того, щоб фіксувати добровільне відшкодування ще до пред’явлення підозри, але чинна правова рамка ускладнює це», — пояснив спікер.

У відповідь на запитання про очікування від правничої спільноти, директор БЕБ наголосив, що потрібна не декларативна, а реальна співпраця з конкретними кейсами, аналітикою, участю у формуванні нових підходів до оцінки ефективності роботи.

Також пан Олександр зупинився на внутрішніх трансформаціях у БЕБ, так як зміна корпоративної культури, добір нових людей і створення умов, у яких доброчесність — не гасло, а щоденна практика. «Ми мінімізуємо кількість — підвищуємо ефективність», — відзначив він, наголосивши, що кінцева мета — зробити БЕБ партнером для бізнесу, а не каральним органом.

Тренди кримінальної юстиції 2025: між репутаційним ризиком і кримінальним переслідуванням

Першу сесію конференції модерував Віктор Дума, старший юрист Asters. У центрі уваги були ключові виклики, що формують контекст кримінальної юстиції у 2025 році. Учасники обговорили, як правоохоронна система, зокрема СБУ, реагує на злочини, пов’язані зі збройною агресією проти України, а також де проходить межа між законним лобізмом і кримінально караним зловживанням впливом.

Окрему увагу приділили практичним і нормативним труднощам інституту стягнення необґрунтованих активів, правовому статусу криптоактивів у кримінальному процесі, а також новим підходам до криміналізації обходу санкцій.

Сергій Кушнір, начальник управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України, представив системне бачення масштабів і підходів до розслідування воєнних злочинів, скоєних Російською Федерацією в Україні. За його словами, з початку повномасштабного вторгнення зареєстровано близько 200 тисяч воєнних злочинів, понад 85% з яких перебувають у провадженні слідчих СБУ. В установі діє спеціалізоване управління та регіональні підрозділи, де близько 200 слідчих фокусуються винятково на цій категорії справ.

СБУ систематизує провадження за категоріями: злочини проти цивільного населення, військовослужбовців, використання заборонених засобів ураження та злочин агресії. Особливу увагу приділено масовим обстрілам цивільної інфраструктури — лише таких випадків зафіксовано понад 120 тисяч. Розслідування структуруються також за видами збройних формувань РФ, що дозволяє встановити ланцюг відповідальності аж до командного складу. Зібрані докази підтверджують, що удари наносились по об’єктах, які не мали жодного воєнного значення, що є прямим порушенням норм міжнародного гуманітарного права.

Докази щодо ударів по критичній інфраструктурі восени 2022 року вже передано до Міжнародного кримінального суду. Саме на основі цих матеріалів у 2023 році були видані ордери на арешт високопосадовців РФ, зокрема — колишнього міністра оборони, командувачів Чорноморського флоту та повітряно-космічних сил.

Сергій Кушнір також звернув увагу на технічну експертизу боєприпасів. Він розповів, що залишки з місць влучання свідчать, що до 90% комплектуючих російської зброї — імпортного походження, зокрема зі США, ЄС, Китаю. СБУ працює над ідентифікацією постачальників, посередників та ініціює запровадження до них санкцій.

Окремим напрямком є розслідування участі третіх країн у збройній агресії РФ. Йдеться, зокрема, про Іран, який постачає дрони-камікадзе Shahed і направляє інструкторів, а також про підозру, повідомлену генералу КВІР Шаріфінусу. Крім того, перевіряється залученість Північної Кореї до постачання зброї та бойовиків.

Усі ці матеріали, як підкреслив доповідач, ляжуть в основу майбутнього спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України.

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Євген Петров зосередився на ключових аспектах нового правового інституту — конфіскації необґрунтованих активів. У центрі його уваги були не лише особливості української моделі in rem, а й питання правомірності збору доказів і балансу між державним інтересом і правами приватних осіб.

Окрему увагу він приділив процесу збору доказів і межам допустимості втручання у приватне життя. Суддя наголосив, що у справах про необґрунтовані активи використовуються специфічні способи збору інформації — зйомка, відстеження витрат, отримання відомостей про користування комунальними послугами тощо. На перший погляд це може нагадувати НСРД, проте, за словами судді, такий моніторинг є допустимим стосовно спеціальних суб’єктів, які мають обов’язок декларування. Саме цей статус, наданий законом, накладає додаткову відповідальність і зумовлює інший підхід до оцінки приватності.

Євген Петров також роз’яснив, що, відповідно до європейської практики, цивільна конфіскація не є порушенням прав людини, якщо дотримано принципів законності, легітимності та пропорційності. Він наголосив, що для конфіскації необґрунтованих активів важливо встановити реальну фінансову спроможність особи на момент набуття майна, а не лише умовну. Це має бути підтверджено конкретними доказами, що відповідають стандарту балансу ймовірностей.

У своєму виступі Олена Вакуленко, директорка Департаменту санкційної політики та представництва в судах Міністерства юстиції України, розповіла про трансформацію підходів до застосування санкцій у період після початку повномасштабного вторгнення. Якщо до 2022 року переважали блокування активів, які рідко мали реальний вплив, то зараз, у межах воєнного стану, з’явився механізм стягнення активів у дохід держави. Цей інструмент застосовується виключно до осіб, які прямо підтримують агресію РФ — через участь, публічне виправдання чи фінансову підтримку.

Окрему увагу спікерка приділила схемам, що використовуються для обходу санкцій: формальне переоформлення майна на родичів, псевдоспори в судах, занижені продажі, дарування активів благодійним фондам тощо. За її словами, Мін’юст активно працює над посиленням законодавства, зокрема — бере участь у розробці законопроєкту №12606. Він передбачає кримінальну відповідальність за фіктивне виконання або умисне перешкоджання санкціям, у тому числі — за приховування інформації або формальне виведення активів з-під контролю підсанкційної особи.

Також у виступі порушувалося питання гуманітарних винятків. Пані Олена визнала, що наразі механізми, які дозволяли б підсанкційним особам здійснювати базові побутові платежі чи витрати, зокрема на ліки чи лікування, в українському законодавстві відсутні. Але це питання потребує врегулювання, оскільки навіть у межах санкцій важливо залишати простір для мінімальних потреб людини.

Станіслав Борис, заступник Голови Комітету АПУ з кримінального та кримінально-процесуального права, окреслив проблематику фігурування криптовалюти у кримінальних провадженнях. Він наголосив, що цифрові активи вже стали об'єктом правового аналізу у справах, пов’язаних із санкціями, діяльністю СБУ, податковими перевірками, а також у кримінальних провадженнях щодо незаконного використання електроенергії або несплати податків. Водночас рівень розуміння особливостей крипти в судах і правоохоронних органах залишається вкрай низьким — і це спричиняє хибні рішення, наприклад, арешти неіснуючих «криптоферм», які насправді майнили ігрові бенефіти.

Доповідач навів приклади судової практики, зокрема щодо арештів криптогаманців або цілих облікових записів на криптобіржах. За словами спікера, слідчі судді іноді виносять рішення без технічної можливості перевірити вказані реквізити, що може призвести до юридичних помилок. Також трапляються рішення про передачу арештованих активів у криптовалюті в управління АРМА, що ставить додаткові питання до правозастосування.

На думку Станіслава Бориса, незважаючи на ухвалений Закон України «Про віртуальні активи», відсутність підзаконних актів, регуляторного органу та податкових правил робить крипторинок фактично неконтрольованим. Він виступає за повноцінну легалізацію цього сегмента і підвищення обізнаності суддів та правоохоронців, аби уникнути юридичних абсурдів і забезпечити ефективний захист прав учасників цифрового ринку.

У своєму виступі Євгенія Очеретько, менеджерка з регуляторних питань компанії Philip Morris Україна, торкнулася теми лобіювання та адвокатської діяльності в контексті нового законодавства. Вона пояснила, що закон про лобіювання перекриває значну частину її професійної діяльності, та зауважила, що хоча вона не адвокат за фахом, її роль включає регуляторну взаємодію, яка часто межує з лобістською діяльністю.

Спікерка пояснила чотири основні критерії, за якими закон визначає лобіювання: наявність нормативно‑правового акта як предмета лобіювання; взаємодія лобіста з об’єктом такого акту; комерційний інтерес або матеріальна вигода; та предметна діяльність, що впливає. Вона наголосила: якщо адвокат або фахівець просто здійснює класичну юридичну консультацію або супровід діяльності без участі у внесенні змін до нормативу, вони не підпадають під визначення лобіста.

Також Євгенія Очеретько поділилася досвідом своєї компанії — зокрема, реєстрацією в реєстрі лобістів одразу після запуску нової системи, а також підкреслила важливість внутрішніх політик і тренінгів для співробітників, які працюють із публічною політикою і змінами в регулюванні. Вона підкреслила, що навіть у великих корпораціях є суттєві ризики, якщо не враховувати вимоги закону про лобіювання, тому підготовка та чіткі процедури взаємодії з органами влади є критичними.

Запобіжні заходи під мікроскопом: практика, проблеми, судовий контроль

Друга сесія Конференції з кримінального права та процесу була присвячена одному з важливих і обговорюваних блоків кримінального провадження — запобіжним заходам. Модераторами сесії виступили Анастасія Діденко, Голова Відділення АПУ в м. Києві, заступниця Голови Комітету з військового права, військової юстиції та захисту прав ветеранів, радниця LCF Law Group, та Олександр Шевцов, адвокат і керівник кримінальної практики Riyako&Partners.

У центрі обговорення — ефективність оскарження повідомлення про підозру, проблемні питання визначення розміру застави, формальний підхід до продовження запобіжних заходів, а також якість судового контролю під час досудового розслідування. Спікери розглядали як поточну судову практику, так і недоліки процесуального законодавства, які впливають на баланс між інтересами слідства та правами сторони захисту.

На старті сесії Анастасія Діденко поділилася свіжим кейсом: два тижні тому в Печерському районному суді на розгляді скарги про скасування підозри прокурор прийшов разом зі слідчим — одразу з новою підозрою. Він прямо в засіданні заявив: якщо суд скасує чинну підозру, то щоби потім не викликати клієнта окремо, вони відразу вручать нову.

Продовжуючи тему, модераторка поставила учасникам дискусії запитання: чи є логіка і реальна необхідність для сторони захисту оскаржувати повідомлення про підозру?

Першим на запитання про доцільність оскарження повідомлення про підозру відповів Олександр Шевцов. На його думку, це міг би бути ефективний механізм, який дозволяє захисту реагувати на необґрунтоване кримінальне переслідування — особливо з огляду на поширені маніпуляції з правовою кваліфікацією. Водночас законодавче регулювання цього інституту, за словами адвоката, залишається надто загальним: стаття 303 КПК надає право на оскарження, але не визначає, що саме є предметом перевірки — форма вручення, зміст підозри чи обґрунтованість доказів.

Пан Олександр наголосив, що захист має право очікувати від суду аналізу саме доказів, які обґрунтовують повідомлення про підозру. Він вважає, що такі докази мають бути вже на момент повідомлення, і саме їх суд має оцінювати під час розгляду скарги. Особливо з урахуванням того, що закон надає слідству ще два місяці для збору додаткових матеріалів. За словами спікера, це певний «аванс», закладений у логіку КПК, однак це не виключає права на судову перевірку обґрунтованості вже з моменту вручення підозри.

В’ячеслав Коломійчук, старший юрист Miller Law Firm, поділився, що у практиці компанії були випадки успішного скасування повідомлення про підозру у Вищому антикорупційному суді. Втім, як зазначив спікер, такі рішення нерідко скасовуються апеляцією, і на практиці цей інструмент виявляється малоефективним. На його думку, право на оскарження було задумане як засіб захисту особи, яка щойно стала фігурантом кримінального провадження, але реалізується воно здебільшого формально.

Пан В’ячеслав звернув увагу на статистику: успішних випадків оскарження — менш ніж 1,1%, і навіть після такого рішення правоохоронці часто вручають нову підозру з виправленими помилками. Щодо змісту скарг, юрист наголосив, що коли захист апелює до «обґрунтованості підозри», прокурори нерідко посилаються на рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонков». Проте Верховний Суд у постанові від 17 січня 2023 року чітко зазначив, що стандарти, сформульовані ЄСПЛ у цьому рішенні, стосуються виключно питань відповідальності держави за порушення Конвенції, а не стандарту доказування в кримінальному процесі.

Спікер підкреслив, що прокурор не може обґрунтовувати обмеження прав особи, посилаючись на інструменти, створені для їх захисту. А під час розгляду скарги захист фактично доводить відсутність складу злочину, навіть усвідомлюючи обмеженість повноважень слідчого судді щодо аналізу доказів.

Своє бачення ситуації висловив і представник сторони обвинувачення — Олександр Кухарук, прокурор Офісу Генерального прокурора. Він зазначив, що ще кілька років тому факт скасування повідомлення про підозру для прокурора сприймався майже як надзвичайна подія — таких випадків у його практиці не було, а в колег траплялися вкрай рідко. Проте нині, на думку спікера, це — ознака змагальності процесу та ефективної реалізації права на захист.

Кухарук підкреслив, що скасування підозри не означає припинення досудового розслідування. Навпаки — прокурор отримує своєрідний орієнтир, який дозволяє усвідомити, на якому етапі було допущено помилку: у доказовій базі, у кваліфікації діяння чи в процедурі. Водночас він наголосив, що скасування — це не крах справи, а можливість скоригувати позицію обвинувачення. Прокурори можуть дозбирати матеріали або, якщо факти не підтвердяться, закрити провадження.

Відповідаючи на дискусійне питання щодо двомісячного строку після вручення підозри, Кухарук погодився з формулюванням «аванс»: цей час потрібен, щоб перевірити початкову гіпотезу сторони обвинувачення та зміцнити доказову базу. Він підкреслив, що підозра — це ще не остаточне підтвердження вини, а лише фіксація обґрунтованого припущення, яке потребує подальшої перевірки.

Під час обговорення судової практики щодо повідомлення про підозру Анастасія Діденко звернулася до Михайла Одарюка, заступника голови Ірпінського районного суду,  із запитанням: чи має підозра значення після надходження обвинувального акту до суду, чи суддя оцінює лише його, залишаючи попередні процесуальні моменти поза увагою.

Михайло Одарюк зауважив, що ситуація в судах загальної юрисдикції суттєво відрізняється від практики ВАКС, і однією з ключових проблем є відсутність узгодженості підходів у застосуванні КПК. Відповідаючи на запитання, він наголосив, що матеріальні підстави для скасування підозри майже неможливо дослідити — навіть за наявності всіх матеріалів справи суд часто не має змоги розглядати, наприклад, нерозсекречені НСРД. Натомість процедурні порушення — це вагомі підстави для скасування.

Суддя навів приклад із власної практики, коли особа перебувала за кордоном, і він дійшов висновку, що підозра не була належно вручена. Попри це апеляція скасувала ухвалу, визнавши дії слідства достатніми. Він підкреслив, що повідомлення про підозру — це не припущення, а твердження, яке має ґрунтуватися на доказах.

Також пан Михайло підтримав думку про те, що два місяці після вручення підозри — це певний «аванс» для слідства. Часто на цій стадії ще триває збір доказів — експертиз, допитів, інших слідчих дій. Саме тому судді нерідко відмовляють у скасуванні підозри, очікуючи завершення цього процесу.

Під час дискусії учасники порушили й питання процесуальної логіки: чи має сенс існування окремого інституту оскарження підозри, якщо її обґрунтованість уже перевіряється при обранні запобіжного заходу. Олександр Шевцов наголосив, що в обох випадках суд фактично оцінює ті самі обставини — наявність достатніх доказів.

При цьому під час розгляду запобіжного заходу суд працює лише з наданими матеріалами, а під час оскарження підозри — заглиблюється в деталі, зокрема, аналізує протоколи допитів. Це створює додаткове навантаження і потенційні суперечності в оцінці доказів.

Втім, учасники звернули увагу, що у сторони захисту є інструменти — виклик свідків, подання доказів, спростування некоректної інформації і цим необхідно активно користуватися в межах процесу.

Як змінюється міжнародна співпраця в кримінальних справах: тенденції, виклики та рішення

Партнер-засновник VB PARTNERS, член Правління АПУ Денис Бугай представив результати масштабного дослідження «Міжнародна правова допомога та екстрадиція: поточні тенденції та практика», підготовленого на основі статистики органів прокуратури, поліції, судової практики, міжнародного моніторингу та практики іноземних юрисдикцій.

Спікер окреслив ключові зрушення у сфері міжнародної правової допомоги (МПД). Попри воєнний стан, міжнародна співпраця активізувалася: запити України розглядаються швидше — від кількох тижнів до пів року. Іноземні правоохоронні органи не лише оперативно відповідають, а й ініціюють співпрацю, зокрема через створення спільних слідчих груп. Розширюється географія взаємодії, активно приєднуються юрисдикції, які раніше були менш залучені — зокрема Кіпр і ОАЕ. Водночас зростає ефективність розшуку активів завдяки альтернативним механізмам — меморандумам та професійним мережам.

Щодо екстрадиційної практики, Денис Бугай зауважив, що 2022–2023 роки були критичними. Більшість запитів України відхилялися через занепокоєння європейських судів щодо дотримання прав людини. Причинами були дерогація України від низки статей Європейської конвенції з прав людини, розширення повноважень сторони обвинувачення в умовах війни, неналежні умови тримання під вартою, ризики для життя. Відмови надходили з Австрії, Франції, Швеції, Кіпру, Італії.

Однак із 2024 року ситуація почала змінюватися. Україна надала конкретні додаткові гарантії: окремі камери в п’яти установах західних областей, укриття, забезпечення участі особи у судових засіданнях, незалежність суду. Ці дії вплинули на зміну практики — у 2024 році вже 75 осіб були екстрадовані в Україну, з них 44 — з Польщі, 17 — з Німеччини. Також екстрадиції здійснили Румунія, Болгарія, Іспанія, Литва та інші.

Пан Денис окремо наголосив на значенні дипломатичних каналів: листування Мін’юсту та МЗС, публічні звернення Президента — усе це посилило міжнародну позицію України в екстрадиційних справах.

Також Денис Бугай презентував сайт з короткою версією дослідження у відкритому доступі. Повний текст надається за запитом для професійної спільноти.

Правосуддя без кордонів: виклики та інструменти міжнародного переслідування

Модератором третьої сесії конференції виступив Сергій Бойко, член Ради Комітету АПУ з кримінального та кримінально-процесуального права, партнер VB PARTNERS.

Учасники зосередилися на найбільш актуальних інструментах міжнародного правового співробітництва у кримінальних справах. Говорили про виклики, пов’язані з оголошенням у міжнародний розшук, зокрема через Інтерпол, а також затримання без червоної картки. Обговорили сучасну практику екстрадиційних процесів, роль та ефективність спільних слідчих груп (JIT), специфіку заочного арешту та спеціального досудового розслідування. Окрему увагу приділили альтернативним каналам обміну інформацією з іноземними правоохоронними органами, які використовуються в умовах війни та обмеженого доступу до класичних механізмів співпраці.

Французька адвокатка та партнерка Zimeray&Finelle Avocats Джессіка Фінелль поділилася практичним досвідом супроводу екстрадиційних справ, у центрі яких — запити України. Її виступ був зосереджений на аналізі резонансного кейсу українського підприємця, що привернув значну увагу у Франції. Перший запит України був відхилений у 2023 році, і це рішення ґрунтувалося на поєднанні воєнного стану та офіційного відступу України від окремих положень Європейської конвенції з прав людини. Оскарження французьким прокурором не змінило результат: у листопаді 2023 року Касаційний суд Франції підтвердив заборону на екстрадицію. Саме це рішення кримінальної палати й стало ключовим орієнтиром. Суд прямо зазначив, що з огляду на зміни, пов’язані з війною, французькі суди зобов’язані оцінювати ризики порушення прав людини у кожному індивідуальному випадку.

Далі, як пояснила спікерка, Україна подала другий запит — нове, окреме провадження 2024 року, яке розглядалося у Парижі вже в іншій юрисдикції. Попри те, що система французького права не є прецедентною і кожен суд має повну свободу у власних висновках, у цій справі підхід суду практично повторив логіку попередніх рішень. 27 жовтня 2025 року Апеляційний суд Парижа знову відмовив Україні в екстрадиції підприємця. Пані Джессіка зазначила, що хоча й формально французькі суди не зобов’язані наслідувати Касаційний суд, рішення 2023–2025 років сформували реальну тенденцію, яка впливає на оцінку подібних проваджень.

Позиція захисту будувалася навколо тих самих критеріїв, які раніше вже сприйняли французькі суди. Йшлося про системний ризик порушення статті 6 ЄКПЛ:

• відступ України від зобов’язань Конвенції діє на всій території держави;
• зміни до статті 615 КПК України розширили повноваження прокурора та звузили межі судового контролю;
• у матеріалах конкретного кримінального провадження вже були зафіксовані ситуації, що свідчать про порушення права на справедливий суд.

Окремим аргументом стала неможливість гарантувати відсутність загроз для особи у разі її повернення в Україну. Ці фактори в поєднанні з погіршенням безпекової ситуації в Україні стали визначальними й у паризькому провадженні.

Джессіка підкреслила, що попри поширений міф, французькі суди в цих справах здебільшого не спираються на статтю 3 ЄКПЛ про заборону нелюдського поводження. Їхня увага сфокусована саме на статті 6 і на процедурних гарантіях. Ключове питання: чи може держава забезпечити реальну можливість захисту прав особи в умовах війни та розширення прокурорських повноважень? У контексті розглянутої справи — ні. Саме тому суд підтвердив ризики для прав людини й повторно відмовив у видачі. При цьому французька прокуратура цього разу не стала оскаржувати рішення, що Джессіка інтерпретувала як свідчення стабільної та виваженої позиції французької юстиції у таких справах.

Євгеній Панченко, т.в.о. першого заступника начальника Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва, розповів про сучасні механізми міжнародного розшуку та інструменти, що активно використовуються українськими правоохоронцями.

Він наголосив, що Інтерпол — це не лише «червона картка», а ціла система з різними видами повідомлень (нотисів), кожне з яких має свою функцію. Наприклад, синє використовується для з’ясування місцезнаходження особи, жовте — для розшуку зниклих, а також існують повідомлення, пов’язані з погрозами чи злочинними схемами. Усі ці канали є частиною закритої мережі i-24/7, яка забезпечує безпечний обмін інформацією між державами.

За словами спікера, роль українського Національного центрального бюро полягає в тому, щоб бути посередником між усіма правоохоронними органами України та Генеральним секретаріатом Інтерполу. Жоден запит, пов’язаний із міжнародним розшуком, не минає цю ланку. Водночас, щоб подати заявку на публікацію нотису, потрібно зібрати повний пакет документів, і Інтерпол ретельно перевіряє його не лише з юридичної точки зору, але й на предмет потенційних зловживань — політичних, воєнних чи інших.

Особливої уваги набуло питання затримання осіб без червоного повідомлення. Як пояснив спікер, у деяких випадках держави обмінюються інформацією через Інтерпол без формального нотису, і цього достатньо для затримання особи на території іншої країни. Такий обмін може здійснюватися в межах спільних слідчих груп (JIT) або інших форматів співпраці.

Євгеній Панченко також підкреслив, що Інтерпол є лише одним із кількох каналів міжнародної взаємодії. Юридичну базу становлять положення КПК України, які регламентують міжнародну правову допомогу та екстрадицію. Саме прокуратури вирішують усі ключові питання у цих процесах.

Крім Інтерполу, активно використовуються й інші механізми: спільні слідчі групи, канали Європолу, платформи для термінового обміну інформацією, а також системи MLA/MLAT. Усе це свідчить про те, що міжнародне співробітництво стало не лише оперативнішим, а й системним.

На завершення пан Євгеній згадав три ключові документи, з якими варто працювати юристам: Статут Інтерполу, Правила обробки даних (RPD) та українську Інструкцію щодо оповіщень. Саме вони визначають, які критерії має виконувати запит, щоб бути прийнятим до розгляду, і допомагають уникнути відмов через формальні або змістові недоліки.

Андрій Фортуненко, партнер, голова практики захисту бізнесу AVELLUM, акцентував увагу на тому, як стороні захисту працювати в умовах активного використання міжнародної правової допомоги. Він окреслив три ключові вектори МПД: розшук і екстрадиція осіб, арешт активів за кордоном та отримання доказів. За словами спікера, навіть під час війни екстрадиції з європейських країн відбуваються, а певні юрисдикції, які ще вчора вважались «безпечними гаванями», вже не є такими.

Окрему увагу пан Андрій приділив механізмам арешту активів. Українські слідчі можуть ініціювати це через офіційні запити, але в низці випадків іноземні банки чи правоохоронці самі ініціюють арешти, після чого інформують Україну. Він також пояснив, що міжнародна правова допомога може бути надзвичайно корисною для захисту, зокрема, як джерело інформації або як інструмент обмеження передачі надмірних даних.

Спікер наголосив, що сторона захисту може не лише реагувати на запити МПД, а й ініціювати свої дії за кордоном — від збору доказів до формальних клопотань. МПД, за його словами, перестала бути виключною зоною контролю обвинувачення і стала майданчиком, де захист також має інструменти впливу.

Асоціація правників України дякує Генеральному партнеру події — VB PARTNERS, партнерам — Asters, AVELLUM, Magnet Legal Law Firm, партнерам сесій — Miller, Riyako&Partners, та однодумцям — LCF Law Group та VIDAR за підтримку заходів і проєктів спільноти.