3 жовтня 2025 року відбувся ІІІ Форум з сімейного та спадкового права, організований Асоціацією правників України. Відкрив подію Микола Стеценко, Президент АПУ, керуючий партнер AVELLUM, який підкреслив важливість професійного діалогу у сфері захисту прав людини, зокрема прав дитин.

«Сьогодні ми говоритимемо про людські права, а ще більше — про права дитини, про права нашого майбутнього», — зазначив Микола Стеценко. Він також звернув увагу на основні теми заходу: міжнародні аспекти сімейного права, шлюбні договори, захист інтересів дітей у спорах, медіацію, протидію домашньому насильству, а також спадкування та спадкове планування.

Першу сесію форуму — «Міжнародна складова у сімейних справах: виклики сьогодення» — модерувала Олена Сібірцева, Голова Комітету АПУ з цивільного, спадкового та сімейного права, радниця AGA Partners. Під час сесії експерти обговорили актуальні виклики, які постають перед юристами у справах з міжнародним елементом.

Серед тем, які були розглянуті, — міжюрисдикційні спори у справах про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя, набутого за кордоном, а також правові аспекти стягнення заборгованості. Окрему увагу було приділено застосуванню міжнародних конвенцій для захисту прав дітей у транснаціональних спорах та особливостям укладення шлюбних договорів за участі іноземних громадян.

У межах першої сесії Сергій Погрібний, суддя Великої Палати Верховного Суду, поділився практичними аспектами розгляду міжюрисдикційних сімейних спорів на прикладі конкретної судової справи № 357/12676/18. Йшлося про розірвання шлюбу з іноземним елементом, де позивач — громадянин США, а відповідачка — громадянка України, яка на момент вирішення спору проживала в Україні.

Суддя акцентував на важливості послідовного підходу до вирішення таких спорів: насамперед — встановлення наявності міжнародної юрисдикції України (стаття 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»), далі — визначення конкретного українського суду, який має розглядати справу, і лише потім — з’ясування застосовного матеріального права.

Сергій Погрібний звернув увагу на типову помилку сторін — плутання питань юрисдикції з матеріальним правом, що ускладнює розгляд справ. Він підкреслив, що норми міжнародного права є складовою частиною національного законодавства, а отже, мають застосовуватися разом із нормами внутрішнього права. Справу, яку аналізував суддя, Касаційний цивільний суд розглянув ще у 2020 році, проте вона залишається актуальною для розуміння підходів до міжюрисдикційних спорів у сімейному праві (ПРЕЗЕНТАЦІЯ).

Виклики у справах за Конвенцією 1980 року про міжнародне викрадення дітей

Практичним викликам, з якими стикаються правники у справах за Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (Конвенція 1980 року) присвятив свій виступ Олександр Губін, член Ради Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, адвокат, спеціаліст із застосування Гаазьких дитячих конвенцій, експерт у мульти-юрисдикційних спорах у сімейних справах, член Асоціації адвокатів з питань викрадення дітей (Лондон, Англія). Він підкреслив, що головне завдання Конвенції — якнайшвидше повернення дитини до країни її звичайного проживання з метою запобігання негативним наслідкам незаконного переміщення.

Пан Олександр нагадав, що Конвенція передбачає строк у шість тижнів для розгляду таких справ, але зазначив, що в реальних умовах це майже нереально, навіть у простих справах. У складних випадках — наприклад, коли потрібна участь психологів або експертиз — дотримання цього строку неможливе.

Він зауважив, що в українській практиці такі справи часто розглядаються в рамках загального позовного провадження, що передбачає підготовче провадження та розгляд справи по суті. За його досвідом, лише перша інстанція може тривати щонайменше рік. Однією з причин цього він назвав недостатнє розуміння специфіки цих справ суддями першої інстанції.

Як приклад, експерт навів типову ситуацію: одночасно в одному й тому ж суді розглядається справа за Конвенцією 1980 року та справа про визначення місця проживання дитини, подана тим із батьків, хто перемістив дитину до України. Попри те, що Конвенція прямо забороняє розгляд питань опіки до вирішення питання повернення дитини, суди іноді зупиняють справу за Конвенцією, посилаючись на наявність такої паралельної справи.

У таких випадках, за словами пана Олександра, доводиться оскаржувати ухвалу про зупинення провадження до апеляційного суду, що забирає 3–4 місяці додаткового часу, фактично «з’їдаючи» строки розгляду.

Також спікер привітав ініціативу Верховного Суду щодо впровадження пілотного проєкту зі спеціалізації суддів у справах дітей та сім’ї, який стартував у листопаді 2024 року. Він зазначив, що вже у березні 2025 року почались перші тренінги для суддів. За його словами, участь у пілоті беруть 60–70 суддів у 11 судах по всій Україні, і він покладає великі надії на ефективність цього проєкту.

Марина Корнієнко, адвокатка Asters, зосередила свій виступ на особливостях майнових спорів подружжя з іноземним елементом. Вона звернула увагу на ключові аспекти таких справ: визначення застосовного права й юрисдикції у спорах про поділ іноземного майна; процедури визнання та виконання судових рішень між різними державами; а також регулювання майнового режиму активів відповідно до іноземного законодавства.

Спікерка навела приклад із власної практики — постанову Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 428/111/39/17, в якій українське подружжя поділило майно, включаючи нерухомість в Іспанії. Суди першої й апеляційної інстанцій закрили провадження щодо іспанського об’єкта, вказавши на відсутність юрисдикції українських судів, оскільки спір регулюється виключно законодавством Королівства Іспанії. При цьому, за словами Марини Корнієнко, у практиці трапляються випадки, коли українські суди все ж ділять майно за кордоном, застосовуючи право України, що згодом ускладнює виконання таких рішень у відповідних державах.

У контексті шлюбних договорів пані Марина підкреслила, що саме в них найчастіше здійснюється вибір права для регулювання майнових відносин подружжя. Вона порадила уникати неоднозначних формулювань і чітко вказувати, що сторони обрали право України відповідно до статей 59 і 61 Закону України «Про міжнародне приватне право». Це дозволить зменшити ризики, пов’язані з юрисдикційними спорами.

Окремо Марина Корнієнко наголосила на доцільності договірного врегулювання, яке допомагає уникнути паралельних судових процесів у різних країнах, значних витрат та конфліктів. Вона також акцентувала на важливості роботи в команді з іноземними колегами й дослідження активів через публічні реєстри, зокрема у випадках, коли один із подружжя приховує майно.

Поділ майна подружжя при стягненні заборгованості, міжнародний досвід та практика

Зорян Маковецький, приватний виконавець, у своєму виступі зосередив увагу на складнощах виконання судових рішень у справах про поділ майна подружжя, зокрема в контексті ухилення боржників від виконання зобов’язань. Він навів актуальну постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 367/2-24, яка надала можливість виконавцям звертатися до суду з вимогами про визнання недійсними договорів, зокрема шлюбних, укладених з метою уникнення виконання судового рішення.

Спікер акцентував, що належна ідентифікація майна боржника є ключовою умовою ефективного виконання, а у випадках, коли майно належить кільком особам, виконавець має право звертатися до суду для визначення частки боржника. Посилаючись на статтю 60 Сімейного кодексу України, Зорян Маковецький звернув увагу на презумпцію спільної сумісної власності подружжя та солідарний характер зобов’язань, що виникають в інтересах сім’ї. Він підкреслив, що навіть за відсутності прямої законодавчої вказівки на солідарну відповідальність, судова практика формує підхід, який визнає такі зобов’язання обов’язковими для обох членів подружжя.

Окремо Зорян Маковецький порівняв підходи в Україні та, наприклад, у Португалії, де цивільне законодавство передбачає презумпцію спільності боргу — на відміну від українського підходу, де тягар доведення спільності зобов’язання покладено на стягувача. Він зазначив, що така система створює ризики для кредиторів та сприяє зловживанням із боку боржників.

На завершення спікер поділився прикладом із власної практики, де після отримання коштів за рішенням суду одна з осіб придбала нерухомість. У цьому кейсі виконавець планує звернення до суду про звернення стягнення на об’єкт як на спільне майно подружжя в цілому, а не лише на частку. Такий підхід, за його словами, дозволяє досягти реального виконання рішень та мінімізує ризики для стягувача.

Друга сесія форуму була присвячена темі захисту прав дітей. Її модерувала Таліна Кравцова, партнерка Asters. На початку обговорення модераторка наголосила на особливій актуальності теми в умовах, у яких сьогодні живе українське суспільство «Захист прав дитини — це не лише юридична категорія. Це система заходів, яка має гарантувати дитині безпеку, гідне життя та розвиток», — зазначила пані Таліна, звернувши увагу на ключову роль судів, адвокатів, органів опіки, міжнародних і національних інституцій у цьому процесі.

Серед загроз правам дитини спікерка назвала домашнє насильство, психологічний тиск, несплату аліментів, байдужість батьків і загальну нестабільність, яка посилює вразливість дітей.

Стягнення аліментів за кордоном: міжнародні інструменти та українська практика

Тетяна Рябець, заступниця начальника відділу міжнародної правової допомоги у цивільних справах Міністерства юстиції України, поділилася практичними аспектами реалізації права на стягнення аліментів за межами України.

Пані Тетяна детально окреслила договірно-правову базу, зокрема дію трьох багатосторонніх міжнародних конвенцій та 24 двосторонніх угод, які Україна використовує у справах про утримання. Основна увага — на Конвенції Гааги 2007 року, яка нині є найефективнішим інструментом міжнародної співпраці у цій сфері. Саме на її основі Україна отримує найбільше запитів.

Експертка акцентувала на важливості правильної підготовки формулярів відповідно до чинних інструкцій Мін’юсту, наданих українською та англійською мовами. Також вона нагадала, що у випадках, коли обидві країни є сторонами і нової, і старої Конвенції, документи слід оформлювати виключно за Конвенцією 2007 року.

Спікерка окремо пояснила, що після припинення дії Конвенції між державами СНД у 2023 році, зокрема з Росією та Білоруссю, українським громадянам доведеться звертатися безпосередньо до іноземних судів згідно з національним законодавством відповідної країни. У таких випадках Міністерство юстиції не має повноважень допомагати з вимогами до документів.

Тетяна Рябець також поділилася статистикою: з 2022 року найбільше звернень Україна надсилала до Німеччини, Чехії, Польщі, а останнім часом — і до США. У зв’язку з цим вона закликала правників ретельно дотримуватись вимог до оформлення документів і звертатися до фахівців із міжнародного права.

Міжнародна правова допомога у сімейних справах: оновлення та практичні аспекти

Доповнюючи виступ колеги, представниця Департаменту міжнародної правової допомоги Міністерства юстиції України Ольга Зозуля зосередилася на останніх оновленнях у сфері виконання міжнародних зобов’язань України у справах про стягнення аліментів та повернення дітей.

Зокрема, за словами пані Ольги, у квітні 2025 року було змінено Інструкцію з примусового виконання рішень судів — тепер вона містить чіткі алгоритми дій для державних виконавців у справах з міжнародним елементом. Крім того, вперше передбачено можливість застосування медіації як альтернативи судовому врегулюванню спорів у межах Конвенції 2007 року.

Спікерка повідомила, що триває робота над змінами до Закону України про міжнародне приватне право, а також над оновленням інструкції щодо порядку виконання міжнародних договорів про правову допомогу. Зокрема, йдеться про механізми співпраці у справах опіки, передачі юрисдикції та запитів щодо іноземного законодавства.

Пані Зозуля акцентувала: Міністерство юстиції може офіційно отримати інформацію про законодавство іншої держави лише на підставі запиту суду — це чітко визначено міжнародними договорами. Вона також нагадала, що у питаннях юрисдикції та співпраці слід керуватись Гаазькою конвенцією 1996 року, яка має пріоритет над положеннями національного законодавства.

Обмежувальний припис як засіб захисту дітей від домашнього насильства: судова практика

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Євген Синельников представив актуальний огляд судової практики щодо захисту дітей від домашнього насильства. У фокусі його виступу — інститут обмежувального припису як дієвий правовий інструмент запобігання насильству в сімейному середовищі.

Пан Євген підкреслив, що діти можуть ставати не лише жертвами, але й свідками або емоційно залученими до випадків насильства у різних сферах — удома, у школі, під час дозвілля, а також у системі правосуддя. Особливу увагу суддя звернув на те, що насильство може бути як фізичним, так і психологічним чи онлайн, зокрема йдеться про кіберпереслідування, кібердомагання, поширення інтимних матеріалів та примус до шлюбу.

У презентації спікер навів конкретні приклади застосування обмежувальних приписів, зокрема у справах, де діти зазнавали булінгу в сім’ї або були свідками жорстокого поводження. Він акцентував на важливості дотримання строку у 72 години для розгляду таких справ, водночас зазначивши, що іноді цей час є недостатнім для повноцінного дослідження доказів.

Євген Синельников наголосив на необхідності мобілізації зусиль усіх учасників правовідносин — суддів, адвокатів, органів опіки, представників влади та громадянського суспільства — задля формування культури нульової толерантності до насильства щодо дітей (ПРЕЗЕНТАЦІЯ).

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Павло Пархоменко присвятив свій виступ реалізації статті 12 Конвенції ООН про права дитини — базового права дитини вільно висловлювати свої погляди в усіх справах, що її стосуються, та бути заслуханою в судових і адміністративних процедурах.

Спікер акцентував увагу на рекомендаціях Комітету ООН з прав дитини, що конкретизують порядок заслуховування: дитина має бути поінформована про своє право, перебувати у безпечному середовищі, а також отримати зворотний зв’язок щодо впливу її думки на рішення. Ці принципи, за словами судді, мають орієнтувати суддів, органи опіки, адвокатів у повсякденній практиці.

Окремо експерт підкреслив, що судове заслуховування не повинно мати формальних обмежень за віком дитини, і що навіть малолітні діти можуть висловлювати погляди, які мають значення для ухвалення рішень у справах про визначення місця проживання, участь у вихованні тощо.

Пан Павло також зауважив, що формально процедура заслуховування дитини не врегульована спеціальними нормами ЦПК, однак її проведення можливо організувати на основі загальних процесуальних положень та міжнародних стандартів. Суд, зокрема, може використовувати як безпосереднє заслуховування, так і висновки органів опіки, фахівців, психологів або матеріали відеозапису. Усі ці джерела важливо оцінювати в сукупності для забезпечення найкращих інтересів дитини (ПРЕЗЕНТАЦІЯ).

Луїза Романадзе, медіаторка, адвокатка та президентка Української академії медіації, присвятила свій виступ темі медіації як засобу врахування найкращих інтересів дитини в цивільному правосудді.

Вона звернула увагу на Національну стратегію захисту прав дитини у сфері юстиції до 2028 року, ухвалену Кабінетом Міністрів України в липні 2025 року. Серед ключових викликів, які виокремлює документ: конфлікт інтересів між дитиною та законними представниками, маніпулювання дитиною у процесі спорів між батьками, недостатнє врахування її думки, а також дублювання функцій судами та органами опіки. У стратегії також акцентовано на відсутності ефективного механізму виконання рішень і потребі законодавчого врегулювання застосування медіації у справах, що стосуються дитини.

Пані Луїза підкреслила, що медіація має бути першим кроком перед зверненням до суду, а суд — крайнім засобом. Вона також зазначила, що медіація — це не лише інструмент вирішення спорів, а й форма відповідального батьківства. У таких процесах дорослі мають діяти не з емоцій, а з готовністю до конструктивного діалогу.

У контексті міжнародної практики спікерка послалась на Настанови з належної практики застосування Гаазької конвенції 1980 року, де медіація визнається важливим інструментом, що дозволяє знайти життєздатне, справедливе та стійке рішення, адаптоване до конкретної дитини.

Також пані Луїза наголосила, що дитина має право любити обох батьків, бути поза їхнім конфліктом і бути почутою по суті (ПРЕЗЕНТАЦІЯ).

Під час свого виступу адвокатка, керуюча партнерка юридичної компанії VLASNYUK & PARTNERS Катерина Власюк акцентувала увагу на проблемах реалізації прав дітей у сімейних спорах в умовах воєнного стану та масової міграції українців.

Пані Катерина підкреслила, що більшість випадків насильства щодо дітей має місце саме в родині, і за її оцінками, значна частина таких порушень пов’язана з діями батьків. Вона навела приклади з власної практики, коли українські громадяни за кордоном зіштовхуються з суворішим ставленням до випадків домашнього насильства, зокрема в Нідерландах, Великій Британії та США, де державні органи більш оперативно реагують на загрози для дитини.

Спікерка згадала кейси, коли завдяки втручанню соціальних служб іноземних держав батьки змогли реалізувати своє право на контакт із дитиною, тоді як в Україні це часто залишається неможливим через недосконалість механізмів забезпечення виконання рішень суду.

Катерина Власюк також розповіла про перші практики забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дітей, коли суди почали ухвалювати рішення щодо тимчасового місця перебування дитини на час розгляду справи. На її думку, держава має вже зараз думати про майбутнє повернення дітей з-за кордону, оскільки багато сімей не готові повертатися через відсутність гарантій захисту.

Вона підтримала ідею спеціалізації суддів у справах щодо дітей, навівши приклад Дніпровського суду, де впроваджено пілотний проєкт. Також звернула увагу на проблему психологічного тиску на дітей під час заслуховування в суді, згадавши конкретні випадки, коли це призводило до істерик і травматичного досвіду.

Серед інших піднятих питань — відповідальність психологів за висновки в судових процесах, необхідність законодавчих змін щодо аліментів (зокрема, підвищення мінімального рівня, врахування додаткових витрат, штрафів за приховування доходів), реформування системи опіки та ювенальної поліції.

Катерина Власюк наголосила на потребі змін до Сімейного кодексу, збереження його як окремого акту, а не включення до Цивільного кодексу, та закликала до професійної дискусії щодо реформ у сфері захисту прав дитини. Вона висловила переконання, що необхідно створити механізми, які реально працюють і дозволяють адвокатам ефективно захищати інтереси дітей і батьків, а не лише формально посилатися на норми, які не мають практичного втілення.

Тетяна Гой, заступниця начальника Служби у справах дітей КМДА, висловила підтримку тезам, озвученим Катериною Власюк, і зазначила, що більшість проблем, які існують у взаємодії між органами опіки та судами, вже були нею окреслені. Зокрема, пані Тетяна наголосила, що участь органів опіки у вирішенні сімейних спорів часто супроводжується негативним контекстом — з'являється конфлікт, який викликає взаємні звинувачення між батьками, і ситуація стає напруженою та вразливою для дитини. На її думку, оптимальною була б модель, за якої адвокати виступають у ролі медіаторів, допомагаючи батькам досягти домовленостей без залучення органів опіки.

Водночас вона підкреслила важливість роботи Служби у справах дітей, зокрема в частині супроводу процедур усиновлення. Пані Тетяна звернула увагу на позитивні зміни в законодавстві — запровадження процедури опіки з подальшим усиновленням. За її словами, це рішення дозволяє дитині перебувати у сім’ї до ухвалення судового рішення про усиновлення, що значно зменшує період очікування. Вона зазначила, що практика свідчить: судові процеси щодо усиновлення можуть тривати роками, тому такий механізм є важливим кроком для захисту інтересів дитини.

Пані Тетяна закликала учасників звертати увагу на цей механізм і рекомендувати його в роботі з клієнтами, які планують усиновлення.

Спадкування та спадкове планування: виклики та рішення у кризові часи

Третю сесію форуму модерував Юрій Некляєв, заступник Голови Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, радник Asters. У своїй вступній промові він зазначив, що сесія присвячена темам спадкування та спадкового планування — питанням, які є не лише чутливими, але й надзвичайно актуальними в умовах постійних криз і викликів.

«Ми говоритимемо не лише про норми, які регулюють ці процеси, а й про те, як вони працюють у житті, як впливають на долю, і як ми, як правова спільнота, можемо допомогти нашим клієнтам і суспільству пройти ці непрості часи», — зазначив модератор.

Крістіна Мисенко, старша юристка AVELLUM, у своєму виступі розкрила тему заповіту як інструменту для ефективного розподілу майна та бізнесу. Вона процитувала постанову Великої Палати Верховного Суду: «Свобода заповіту передбачає … право на заповіт шляхом вільного волевиявлення», і звернула увагу на необхідність структурувати волю спадкодавця так, щоб вона коректно й чітко передавалася спадкоємцям. Виступала про вибір права в заповіті: українці, які мешкають за кордоном, можуть обрати право України або право держави їхнього перебування.

Пані Крістіна розповіла про обмеження, які накладає обов’язкова частка — наприклад, у випадку малолітніх чи непрацездатних дітей — і навела порівняння з іноземними правовими системами, зокрема Польщею та Францією, де обов’язкові частки можуть бути жорсткішими. Вона також окреслила можливі інструменти заповітного розпорядження: заповіт з умовою, заповідальний відказ, призначення виконавця заповіту та зобов’язання спадкоємців виконувати певні обов’язки (непов’язані з майном). У прикладі із заповітом з умовою вона навела справу, де спадкодавець відтермінував поділ майна до досягнення спадкоємцем повноліття, і зазначила, що такі умови мають бути конкретними, щоб не втратити чинність. Спікерка також пояснила, що заповідальний відказ не зменшує обов’язкову частку й не може перевищувати обсяг спадкового майна, що залишився після задоволення зобов’язань спадкодавця.

Крістіна Мисенко торкнулася теми виконавця заповіту: ця особа може бути призначена як фізична чи юридична, має стежити за виконанням волі спадкодавця — охороною майна, пошуком кредиторів, належним виконанням умов заповіту. Вона підкреслила важливість передбачати оплату праці виконавця, бажану згоду особи бути виконавцем, а також можливість усунення виконавця у разі його невиконання обов’язків (ПРЕЗЕНТАЦІЯ).

На податкових аспектах у спадковому плануванні та трастах як елементі гнучкого управління спадщиною зосередив свій виступ Костянтин Соляр, партнер Asters. Він детально пояснив юридичну природу трастів у англосаксонських юрисдикціях, зазначивши, що це договірна конструкція, яка дозволяє особі ще за життя передати своє майно трастовому керуючому з чітко визначеними умовами розподілу між бенефіціарами.

Спікер навів приклади практичного використання трастів: один із них стосувався забезпечення фінансування освіти дітей у разі непередбачуваних подій, інший — врегулювання спадкування бізнесу між спадкоємцями для уникнення конфліктів. Він підкреслив, що створення трасту передбачає передачу права власності на майно, що забезпечує захист від можливих претензій кредиторів або негативних наслідків, пов’язаних із сімейними обставинами чи фіктивними шлюбами.

Окрему увагу Костянтин Соляр приділив податковим нюансам, наголосивши, що оподаткування трастів може бути вигідним у випадку іноземних активів, але складнішим щодо доходів, отриманих в Україні. За його словами, клієнти обирають трастові механізми не з метою оптимізації оподаткування, а для реалізації своєї волі, захисту бенефіціарів і гарантії збереження спадщини.

Оформлення спадщини на окупованих територіях та доступ до компенсації: як працює механізм і що варто враховувати

Ольга Оніщук, засновниця та авторка проєкту «Поверни своє», керівниця програми «Правова безпека власності» Українського інституту майбутнього, нотарка, виступаючи на сесії, наголосила на важливості правильного підходу до спадкування майна, зокрема — на тимчасово окупованих територіях, та його зв’язку з компенсаційними процедурами.

Вона спростувала поширений міф про те, що українські нотаріуси не можуть оформлювати спадщину або посвідчувати договори на нерухомість, яка знаходиться на окупованих територіях. За словами спікерки, нотаріуси продовжують виконувати ці функції, але за дотримання певних умов — насамперед наявності оригіналів право-встановлювальних документів та внесення відповідної інформації до державних реєстрів. Вона звернула увагу на те, що державний реєстр прав власності в Україні функціонує з 2002 року, і навіть відомості зі старих систем є чинними у спадкових справах.

Ольга Оніщук також пояснила, що у спадкових справах застосовується принцип екстериторіальності: якщо померлий проживав на окупованій території, то спадщина може бути оформлена у будь-якого нотаріуса в Україні. Проте у випадках відчуження майна нотаріус зобов’язаний враховувати місце реєстрації внутрішньо переміщеної особи.

Окремо вона зупинилася на проблемі обчислення строків прийняття спадщини. Зміни до законодавства, які набули чинності з січня 2024 року, встановлюють, що шестимісячний строк обчислюється з дати державної реєстрації смерті, а не з фактичної дати загибелі. Це особливо важливо в умовах війни, коли встановлення факту смерті може бути ускладнене.

У контексті компенсаційних процедур Ольга Оніщук зазначила, що національна програма «Моє відновлення» активно працює з травня 2023 року й вже охопила майже 150 тисяч заяв. Водночас скористатися механізмом компенсації можна лише за умови, що право власності на нерухомість зареєстроване у відповідному державному реєстрі. Компенсації наразі не поширюються на майно на окупованих територіях, але профільне міністерство працює над механізмами, які дозволять враховувати такі об’єкти в майбутньому (ПРЕЗЕНТАЦІЯ).

Судова практика у спадкових спорах — тенденції та орієнтири для майбутнього

Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Владислав Шипович представив огляд актуальної судової практики у спадкових спорах, акцентувавши на трьох ключових напрямах її розвитку: свободі заповіту та повазі до волі заповідача, добросовісності та ретельності реалізації прав, а також забезпеченні стабільності цивільного обороту.

Він розпочав з аналізу статистики, згідно з якою у 2024 році у місцевих судах перебувало 47 824 справи щодо спадкування — третє місце після спорів із правочинів та сімейних спорів. При цьому 30 % із них стосувались спорів за заповітами, а решта — за законом, що свідчить про потенціал заповітів до зменшення кількості судових конфліктів.

В межах напряму «свобода заповіту» він навів приклади рішень Верховного Суду, зокрема щодо посвідчення заповіту поза нотаріальним округом, посадовими особами сільрад без належної делегації повноважень, черговими лікарями тощо — у всіх випадках суд виходив із пріоритету волі заповідача.

Щодо добросовісності, пан Владислав навів справи про пропуск строків для прийняття спадщини: в одній — через відсутність контактів із батьком, суд не визнав причину поважною; в іншій — з огляду на бойові дії та відсутність транспортного сполучення, строк було поновлено. Верховний Суд також роз’яснив, що необізнаність про наявність заповіту не є поважною причиною, якщо спадкоємець одночасно належить до спадкоємців за законом.

Третій напрям — стабільність цивільного обороту — охоплює, зокрема, рішення про розмежування правових конструкцій внесення змін до свідоцтва про право на спадщину і визнання його недійсним, а також позицію Великої Палати щодо іпотеки, оформленої спадкодавцем не як боржником, а як майновим поручителем. Окремо він зупинився на виморочному майні: навіть якщо таке майно було відчужене, територіальна громада не завжди може витребувати його — все залежить від добросовісності набувача (ПРЕЗЕНТАЦІЯ).

Асоціація правників України щиро дякує всім спікерам за ґрунтовні та практикоорієнтовані виступи, які зробили ІІІ Форум із сімейного та спадкового права справді цінним майданчиком для обміну досвідом і фахової дискусії. Особлива подяка партнерам за сприяння в організації та проведенні заходу: Asters, AVELLUM, та партнеру сесії — Адвокатському бюро «Сімейний адвокат Катерина Власюк».