19 грудня Асоціація правників України провела Міжнародну конференцію «Kyiv Arbitration Days: мислити глобально!» — один із провідних майданчиків для обговорення сучасних тенденцій міжнародного арбітражу. Цьогорічна програма охопила низку стратегічно важливих тем: вплив штучного інтелекту на арбітражні процедури, геополітичні виклики та санкційне середовище, відновлення правосуддя після збройних конфліктів, а також нову хвилю енергетичних трансформацій, що спричиняє нові типи спорів. Серед спікерів — провідні арбітри, науковці, юристи та представники державних інституцій з Австрії, США, Франції, Великої Британії, Німеччини, України та інших країн.

Відкриваючи конференцію, Президент Асоціації правників України Микола Стеценко привітав учасників 14-ї Міжнародної конференції Kyiv Arbitration Days: мислити глобально! та наголосив, що, попри складні для країни часи, цей захід уже традиційно залишається важливою міжнародною платформою для обговорення актуальних тенденцій і викликів у сфері міжнародного арбітражу. Спікер підкреслив, що конференція сприяє фаховому діалогу щодо розвитку арбітражу в Україні в контексті європейської інтеграції, необхідних реформ правового середовища та економічного відновлення.

На початку виступу пан Микола Стеценко висловив глибоку повагу й вдячність Збройним Силам України, а також правникам, які сьогодні захищають державу на фронті, наголосивши на незмінній підтримці тих, хто боронить країну, та вшануванні пам’яті загиблих. Він також подякував усім, хто долучився до організації події, окремо відзначивши Ірину Назарову, керуючу партнерку ENGARDE Attorneys at Law, ініціаторку та програмну координаторку конференції від початку її проведення, а також команду ENGARDE Attorneys at Law, чия підтримка стала важливою для реалізації заходу.

До учасників заходу також звернулася Ліза Річман, партнерка McDermott Will & Emery (Вашингтон, округ Колумбія, США). Вона наголосила, що Kyiv Arbitration Days залишаються простором професійної взаємодії для практиків, науковців, арбітрів і фахівців з вирішення спорів, а цьогорічна програма є своєчасною з огляду на адаптацію арбітражу до технологічних викликів, геополітичної нестабільності, змін у сфері безпеки та нових моделей фінансування спорів. Пані Луза звернула увагу, що теми штучного інтелекту, геополітики та енергетичних трансформацій безпосередньо впливають на арбітражну практику та формують її майбутнє, запросивши учасників до активної та змістовної дискусії протягом конференції. Окремо вона підкреслила важливість психологічного виміру в контексті застосування ШІ, зокрема впливу технологій на процес прийняття рішень.

Д-р Олександр Серьогін, заступник керівника секретаріату Вищої ради правосуддя, доцент кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, підкреслив, що з року в рік конференція зміцнює свою репутацію простору для обміну ідеями, які впливають на розвиток арбітражу не лише в Україні, а й на міжнародному рівні, а Київ історично залишається місцем діалогу між правовими традиціями, підходами та культурами. Окремо він звернув увагу на актуальність теми цьогорічних Kyiv Arbitration Days, яка, за його словами, спонукає переосмислювати усталені практики, виходити за межі традиційних підходів і шукати амбітні, інноваційні рішення в умовах сучасних викликів.

Міжнародний арбітраж та штучний інтелект

Про ключові виклики та можливості, які постають перед міжнародним арбітражем у зв’язку з розвитком штучного інтелекту, говорили під час першої сесії конференції. Модерував обговорення д-р Ніколаус Пітковіц, президент Віденського міжнародного арбітражного центру, партнер-засновник і керівник відділу вирішення спорів Pitkowitz & Partners (Відень, Австрія).

Сьогоднішня дискусія, за його словами, пропонує подивитися на ШІ не лише з точки зору регулювання, а й крізь призму людського фактору — психології та прийняття рішень.

«Наша мета — не лише ідентифікувати ризики, а й запропонувати практичні та принципові шляхи співіснування з технологіями. Як ми арбітруємо у взаємодії з AI — і що змінюється у нашому розумінні справедливого процесу», — резюмував модератор.

У межах першої сесії з окремою презентацією виступила докторка Лариса Дідковська — психологиня, професорка, ректорка Українського вільного університету (Мюнхен) та Президентка Української асоціації гештальт-терапії. У своєму виступі вона зосередилася на психологічних аспектах використання штучного інтелекту та його впливі на процеси прийняття рішень. За словами спікерки, розвиток ШІ відбувається в умовах глибоких змін у сприйнятті, мисленні та емоційних реакціях людини, водночас викликаючи не лише інтерес, а й тривогу, особливо тоді, коли технології впливають на рішення, які людина не завжди повністю усвідомлює та контролює.

Пані Лариса наголосила, що штучний інтелект поступово змінює роль людини у процесі ухвалення рішень. Якщо раніше технології виконували допоміжну функцію, то нині ШІ дедалі частіше стає співучасником прийняття рішень, що впливає і на розуміння відповідальності за їх наслідки. Вона звернула увагу на необхідність подвійної оцінки — коли фахівець має не лише приймати рішення, а й критично аналізувати рекомендації, сформовані алгоритмами, оцінюючи як саму інформацію, так і її джерело.

Також спікерка зупинилася на довгострокових когнітивних наслідках регулярного використання штучного інтелекту. Вона зазначила, що часте делегування мисленнєвих процесів алгоритмам може призводити до зниження рівня критичного мислення та готовності брати відповідальність за прийняті рішення. Лариса Дідковська також окреслила психологічні феномени надмірної довіри до автоматизованих рішень і, навпаки, їх відторгнення, підкресливши важливість збереження балансу між використанням технологій і активною участю людини в процесі мислення та оцінки рішень.

Юдіт Кніпер, секретар Робочої групи II ЮНСІТРАЛ (Відень, Австрія) зосередилася на викликах, які постають перед системами врегулювання спорів у контексті цифрової трансформації та розвитку штучного інтелекту. Пані Юдіт наголосила на важливості уникнення інтелектуальної пасивності в умовах зростаючого впливу технологій і підкреслила необхідність збереження активного та критичного підходу до їх використання в арбітражній практиці.

Говорячи про мандат ЮНСІТРАЛ, Юдіт Кніпер наголосила, що з моменту створення Комісії у 1966 році питання врегулювання спорів посідають центральне місце в її діяльності. За її словами, ЮНСІТРАЛ розробила нормативні рамки як для арбітражу, так і для медіації, а нині зосереджується на аналізі впливу цифрової трансформації на механізми вирішення спорів. Після 2021 року Комісія доручила Секретаріату вивчати, як цифровізація змінює арбітражний ландшафт, зокрема у зв’язку з появою та розвитком штучного інтелекту.

Також спікерка розповіла про практичну роботу ЮНСІТРАЛ у цій сфері. Вона зазначила, що під час останньої сесії Комісії було представлено низку документів, присвячених цифровій економіці та врегулюванню спорів, дистанційним слуханням, онлайн-медіації та аналізу впровадження онлайн-арбітражу й ШІ. За її словами, якщо з 2021 року штучний інтелект розглядався переважно як потенційний інструмент, то нині його використання у вирішенні спорів стало практичною реальністю. Основним завданням ЮНСІТРАЛ, як підкреслила спікерка, є системний аналіз цих процесів, виявлення переваг і ризиків та залучення професійної спільноти до обговорення через відкритий доступ до напрацьованих матеріалів.

Бенджамін Малек, FCIArb, дійсний член Хартії інституту арбітрів (Нью-Йорк, США), зосередив свій виступ на співвідношенні розвитку штучного інтелекту та базових засад міжнародного арбітражу, наголосивши, що технологічний прогрес не змінює фундаментального принципу: арбітр зобов’язаний особисто здійснювати судження. За словами спікера, у кожній правовій системі, з якою він працював, цей підхід є визначальним, адже делегування функції прийняття рішення підриває саму природу арбітражу.

Пан Бенджамін підкреслив, що поява ШІ не створює нових етичних стандартів, а лише актуалізує питання їх належного застосування. Він провів паралель із використанням асистентів і секретарів трибуналів у минулому, зазначивши, що допоміжна участь у підготовці матеріалів ніколи не вважалася проблемною доти, доки не виникали сумніви щодо незалежності арбітра та його особистої відповідальності за рішення. У цьому контексті спікер згадав судову практику, зокрема рішення у справі New Crossroads, у якій ключовим питанням було не саме залучення допомоги, а ризик розмивання судової функції арбітра.

Окремо Бенджамін Малек зупинився на роботі над Керівними принципами щодо використання штучного інтелекту в арбітражі, підготовленими Силіконовалейським центром арбітражу та медіації, до розробки яких він долучався. За його словами, мета цих принципів полягає в тому, щоб окреслити допустимі межі використання ШІ як інструменту для аналізу чи дослідження, не допускаючи делегування ключової — судової — функції. Спікер наголосив, що технології можуть слугувати допоміжним ресурсом, однак відповідальність за прийняття рішень і здійснення судження завжди має залишатися за людиною.

З окремою доповіддю виступив ключовий спікер конференції Гері Борн — почесний професор права, провідний фахівець у сфері міжнародного арбітражу та судових процесів, голова Групи міжнародного арбітражу юридичної фірми Wilmer Cutler Pickering Hale and Dorr LLP. У виступі на тему «Міжнародний арбітраж: минуле, сучасність, майбутнє» він розпочав з історичного огляду витоків арбітражу, наголосивши, що цей механізм має багатотисячолітню історію й не є продуктом сучасної правової системи. Як приклади пан Гері навів арбітражні рішення часів Месопотамії, зокрема артефакти, що фіксують вирішення прикордонних і водних спорів третейським способом без залучення державної влади, підкресливши, що арбітраж історично формувався як позасудовий інструмент мирного врегулювання конфліктів.

Окрему увагу Гері Борн приділив практикам арбітражу в Давній Греції, де цей механізм застосовувався як для міждержавних, так і для приватних спорів. Він навів приклади домовленостей між грецькими полісами, які передбачали вирішення конфліктів шляхом арбітражу замість війни, а також звернувся до античних джерел, що свідчать про використання третейського розгляду у побутових і сімейних справах. За словами спікера, арбітраж у цей період мав універсальний характер і використовувався в різних сферах суспільного життя, що підтверджує його глибоку інтегрованість у правову та соціальну культуру.

Також пан Борн зупинився на розвитку арбітражу в Середньовіччі та його поширенні в різних регіонах і правових традиціях. Він навів приклади торговельних угод, у яких уже застосовувалася модель арбітражної колегії з коарбітрами та нейтральним головуючим — структура, що збереглася в сучасній практиці. Доповідач звернув увагу на роль арбітражу в африканських, латиноамериканських, юдейських і мусульманських громадах, де він слугував основним механізмом вирішення спорів і забезпечував автономність спільнот. Окремо Гері Борн звернувся до традиції lex mercatoria, наголосивши, що приватні комерційні спільноти задовго до появи сучасних державних інституцій створювали власні системи врегулювання спорів, у центрі яких перебував арбітраж.

Міжнародний арбітраж, геополітична нестабільність

Другу сесію події, присвячену міжнародному арбітражу, геополітичній нестабільності та санкціям, модерував Маркіян Мальський, керуючий партнер Arzinger (Київ, Україна), голова Комітету АПУ з альтернативного вирішення спорів.

Відкриваючи обговорення він окреслив ключові теми обговорення — уроки, винесені з конфлікту між Україною та Росією, зокрема вплив арбітражних позовів проти РФ на перебіг конфлікту й застосування фінансового тиску, а також виклики форс-мажору під час війни та особливості арбітражу в умовах санкцій.

Тетяна Бершеда, незалежна арбітриня та юридична радниця (Швейцарія та Велика Британія), зосередилася на ролі міжнародного арбітражу в правовій стратегії України у спорах проти Російської Федерації. Пані Тетяна зазначила, що ще з 2014 року Україна послідовно використовує міжнародно-правові механізми в межах підходу rule of law warfare, а після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року ця стратегія набула особливої актуальності. Вона звернула увагу, що як українські приватні інвестори, так і держава через державні підприємства ініціювали численні арбітражні провадження проти РФ на підставі двостороннього інвестиційного договору між Україною та Росією 1998 року.

Розповідаючи про правову основу таких спорів, Тетяна Бершеда пояснила, що позови ґрунтуються на положеннях БІТ, які передбачають національний режим, режим найбільшого сприяння, захист від експропріації, а також справедливе і рівне ставлення. Вона зазначила, що десятки арбітражів були ініційовані українськими компаніями у зв’язку зі шкодою, завданою окупацією Криму, з вимогами про багатомільярдні компенсації. Окремо спікерка зупинилася на процедурних аспектах таких спорів, звернувши увагу на шестимісячний період для спроби мирного врегулювання після направлення претензії та можливість ініціювання арбітражу в разі недосягнення компромісу. Вона також наголосила, що, попри денонсацію договору з РФ у 2025 році, Україна перебуває в межах десятирічного перехідного періоду, який зберігає право на подання позовів до 2035 року.

Окремий блок виступу пані Тетяни був присвячений виконанню арбітражних рішень і проблемі державного імунітету, на який Росія посилається для уникнення відповідальності. Вона зазначила, що фактичне стягнення компенсацій є тривалим і складним процесом, однак міжнародна практика підтверджує юрисдикцію арбітражів у таких справах, зокрема рішення Федерального суду Швейцарії у 2019 році у справі Naftogaz v. Russia. Спікерка також навела приклади справ, успішно визнаних і виконаних у Нідерландах, та звернула увагу на зростання кількості інвестиційних позовів проти Росії з боку інвесторів з інших держав, зокрема Німеччини, Фінляндії та Великої Британії, що, за її словами, наочно демонструє розширення міжнародної правової протидії агресії.

Старший партнер AVELLUM, співголова практики вирішення спорів (Київ, Україна) Костянтин Лікарчук зосередився на уроках, які міжнародна правова спільнота отримала внаслідок війни Росії проти України, та поділився думками щодо ефективності чинної системи міжнародного правосуддя. Пан Костянтин зазначив, що повномасштабна агресія продемонструвала глибокі структурні проблеми міжнародного публічного права, зокрема в частині притягнення держави-агресора до відповідальності.

Окрему увагу Костянтин Лікарчук приділив питанню суверенного імунітету, який, за його словами, суттєво ускладнює можливість притягнення Росії до відповідальності за порушення норм міжнародного права. Він наголосив, що в умовах війни цей принцип потребує переосмислення, а національні суди різних держав мають відігравати активнішу роль у реагуванні на виклики, спричинені збройною агресією. Спікер також розповів про спроби ідентифікації активів, пов’язаних із Росією, які потенційно можуть підлягати стягненню, звернувши увагу не лише на державні активи, а й на майно державних підприємств і корпорацій.

Крім того, пан Костянтин торкнувся дискусій у європейських юрисдикціях щодо використання заморожених російських активів для компенсації шкоди, завданої Україні та її громадянам. Він зазначив, що попри складність і чутливість цього питання з погляду традиційних підходів до суверенного імунітету, правовий прогрес у цьому напрямі вже відбувається. Також спікер згадав про необхідність ширшого застосування міжнародно-правових механізмів відповідальності держави за тяжкі міжнародні злочини, наголосивши, що питання відповідальності Росії та пов’язаних з нею активів має розглядатися комплексно в контексті агресії проти України.

Про окремі аспекти застосування форс-мажору та конституційної доктрини під час війни розповів Олександр Водяников, суддя Конституційного Суду України (Київ, Україна). У своєму виступі він, зокрема, звернув увагу на складність поєднання приватноправових підходів із публічно-правовими реаліями збройного конфлікту, що створює правову невизначеність у питаннях компенсації шкоди, завданої війною. Пан Олександр зазначив, що міжнародне гуманітарне право допускає завдання шкоди публічній власності під час війни, а існуючі міжнародно-правові механізми компенсації — добровільні угоди, адміністративні процедури за рішенням Ради Безпеки ООН або створення спеціальних міжнародних органів — мають істотні обмеження в контексті агресії Росії проти України.

Окремо Олександр Водяников зупинився на понятті форс-мажору в умовах війни, підкресливши, що традиційні договірні підходи не завжди адекватно відображають її специфіку. Він пояснив, що війна як форс-мажор має унікальні характеристики, оскільки виходить за межі приватних відносин і фундаментально пов’язана з публічною владою та спеціальними правовими режимами. Суддя також звернув увагу на різні правові режими, які діють залежно від території — від зон активних бойових дій, де звичні правові процеси фактично не працюють, до регіонів, у яких цивільна влада функціонує в умовах воєнного стану або надзвичайних обмежень.

Крім того, пан Олександр наголосив, що навіть в умовах збройного конфлікту конституційна демократія та дія Конституції України залишаються чинними. Він зазначив, що органи публічної влади не можуть відмовлятися від своїх обов’язків без дотримання вимог конституційної відповідальності, пропорційності та легітимності. Захист права власності та легітимних очікувань, за його словами, зберігається і під час війни, хоча може зазнавати обмежень, виправданих захистом життєво важливих інтересів держави, національної безпеки та територіальної цілісності.

Про навігацію в арбітражі в умовах санкційного середовища розповів Джузеппе де Пало, міжнародний арбітр і медіатор JAMS (Нью-Йорк, США). У своєму виступі він зосередився, зокрема, на тому, як геополітика та багаторівневі санкційні режими безпосередньо впливають на комерційні відносини й арбітражні провадження. Для ілюстрації він навів змодельований приклад глобального контракту у сфері енергетики, в якому одночасно діють санкції США, блокувальні механізми Європейського Союзу та національні вимоги інших юрисдикцій, що створює колізії між правовими системами та ускладнює виконання договірних зобов’язань.

Пан Джузеппе звернув увагу, що санкції більше не є периферійним чинником у міжнародних спорах, а формують реальність арбітражу на всіх етапах — від укладення контракту до виконання рішення. Він зазначив, що арбітражні трибунали можуть бути сформовані, слухання — проведені, а рішення — ухвалені навіть за участі санкційних сторін, однак ключові труднощі виникають саме на стадії виконання. За його словами, санкційні режими часто вимагають отримання спеціальних регуляторних дозволів, що може призводити до тривалих затримок, коли юридичне право на виконання рішення існує, але економічна можливість його реалізації обмежена.

Також Джузеппе де Пало зупинився на зростаючій ролі публічної політики у санкційних спорах, зокрема в європейських юрисдикціях, а також на специфічних підходах Китаю, включно з антиіноземними судовими заборонами. Він звернув увагу на практичні наслідки для сторін контрактів — необхідність чітко документувати підстави припинення зобов’язань, доводити належну обачність у дотриманні санкцій та заздалегідь передбачати ці ризики в договірних положеннях. У цьому контексті спікер наголосив на важливості модернізації контрактів, включно з санкційними застереженнями та альтернативними платіжними механізмами, як інструментів управління санкційними ризиками в арбітражній практиці.

Використання арбітражу та його альтернатив для відновлення правосуддя після війни

Про використання арбітражу та його альтернатив у контексті відновлення правосуддя після війни розповів Маркіян Ключковський, виконавчий директор Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України (Київ, Україна). У своїй спеціальній презентації він, зокрема, зосередився на завданнях Реєстру збитків і його ролі у формуванні майбутнього компенсаційного механізму для України. Пан Маркіян пояснив, що робота Реєстру спрямована на наближення справедливості через створення системного підходу до відшкодування шкоди, завданої агресією, та окреслив тему виступу як пошук належного поєднання арбітражного мислення й альтернативних інструментів у післявоєнному контексті.

Говорячи про масштаб проблеми, Маркіян Ключковський звернув увагу на безпрецедентну кількість постраждалих і різноманітність вимог, які виникають унаслідок війни. За його словами, йдеться про мільйони потенційних заявників — фізичних осіб, бізнес, органи місцевого самоврядування та державні інституції, які зазнали шкоди житлу, інфраструктурі, майну, життю та здоров’ю, а також втратили доходи й засоби до існування. Він зазначив, що така кількість і різнорідність вимог унеможливлюють використання класичного арбітражу як універсального інструменту компенсації, зокрема через відсутність згоди сторін і придатної традиційної юрисдикційної основи.

Також пан Маркіян зупинився на обмеженнях наявних механізмів захисту, зокрема національних судів, Європейського суду з прав людини та інвестиційного арбітражу. Він звернув увагу на проблеми виконання судових рішень, обмежену юрисдикцію окремих інституцій, складність доказування та системну роль суверенного імунітету, який може блокувати процедури на різних етапах. У цьому контексті доповідач підкреслив, що хоча арбітраж як форма вирішення спорів не є придатним для охоплення всієї маси воєнних збитків, арбітражне мислення є необхідним для проєктування єдиного, ефективного та процедурно впорядкованого компенсаційного механізму для України.

Нова хвиля енергетичних трансформацій та міжнародних спорів

Третя сесія була присвячена новій хвилі енергетичних трансформацій і міжнародним спорам, що виникають у зв’язку зі зміною енергетичної політики в різних державах. У центрі обговорення — спори, пов’язані з відмовою від викопного палива, скороченням або переглядом державних стимулів для відновлюваної енергетики, виведенням енергетичних об’єктів з експлуатації, регуляторними та дозвільними обмеженнями, а також із транскордонними інфраструктурними проєктами.

«Як ми добре знаємо з попередніх масштабних змін в енергетичному секторі, енергетичний перехід не лише трансформує ринки — він неминуче породжує спори. І сьогодні, коли ми продовжуємо рух енергетичного переходу, ми вступаємо в ще одну, не менш турбулентну фазу.

Держави переглядають і скорочують раніше надані стимули. Великі інфраструктурні проєкти стикаються з дедалі складнішими міжнародними регуляторними вимогами. Ядерна енергетика переживає своєрідне відродження. Проєкти у сфері вітрової та сонячної енергетики зазнають суттєвих викликів.

Усе це разом створює ідеальне середовище для виникнення нових, складних і багатовимірних міжнародних спорів», — зазначила модераторка обговорення Ена Сефо, радниця McDermott Will & Schulte (Вашингтон, округ Колумбія, США).

На запитання модераторки Ени Сефо про те, чим нинішня енергетична трансформація принципово відрізняється від попередніх енергетичних переходів, Алайна Тріа, директорка BRG (Вашингтон, округ Колумбія, США), звернула увагу на масштаб і часовий вимір змін, які відбулися протягом останнього десятиліття. Вона навела дані про динаміку глобальних інвестицій, зазначивши, що ще у 2015 році вкладення у викопне паливо перевищували інвестиції у чисту енергію, тоді як уже з 2019 року ситуація змінилася, а у 2025 році обсяг інвестицій у чисту енергію, технології та інфраструктуру сягнув близько 2,2 трильйона доларів США — приблизно вдвічі більше, ніж інвестиції у викопне паливо. За словами спікерки, такий зсув зумовлений поєднанням зростання інвестицій у чисту енергію, посиленням уваги до антропогенних змін клімату та їхніх наслідків, а також активною політичною підтримкою декарбонізації.

Відповідаючи безпосередньо на запитання, Алайна Тріа окреслила три ознаки, які роблять нинішню енергетичну трансформацію якісно відмінною від попередніх. По-перше, це швидкість: якщо історичні переходи відбувалися протягом десятиліть або століть, то сучасні зміни розгортаються у значно стисліші терміни — в межах одного-двох десятиліть. По-друге, вона наголосила на масштабі й комплексності процесу, який охоплює не лише окремі джерела енергії, а всі сектори економіки — від виробництва електроенергії та транспорту до промисловості й теплопостачання. По-третє, спікерка підкреслила соціальний і геополітичний вимір трансформації, зазначивши, що питання енергетичної безпеки, економіки та геополітики нині тісно переплетені і дедалі складніше розглядати їх окремо.

Продовжуючи обговорення технологічного виміру енергетичних змін, модераторка звернулася до Джулі М. Кері, старшої керівної директорки NERA (Вашингтон, округ Колумбія, США), з питанням про те, як технологічні зрушення формують міжнародні спори на цьому етапі трансформації. Джулі Кері зазначила, що нинішня динаміка є прямим наслідком інвестицій та інновацій попереднього десятиліття, які суттєво розширили спектр доступних технологічних рішень і прискорили зміну енергетичного балансу. Водночас це призвело до появи великої кількості нових і ще незрілих технологій, що створює рівень невизначеності, з яким ринки та інвестори раніше не стикалися.

За її словами, розвиток таких напрямів, як акумуляторні системи зберігання енергії, уловлювання та зберігання вуглецю, водень, а також зростання ролі ядерної енергетики й природного газу на тлі різкого збільшення попиту з боку штучного інтелекту, ускладнює прогнозування життєвого циклу активів і економіки проєктів. Джулі Кері підкреслила, що не всі технології стануть успішними, а частина проєктів не досягне очікуваної прибутковості, що створює передумови для спорів. У таких умовах ключового значення набуває складний аналітичний процес встановлення причинно-наслідкових зв’язків, розмежування ризиків і відповідальності, а також належне договірне структурування з урахуванням сценаріїв, які можуть реалізуватися в майбутньому.

У межах блиц-дискусії модераторка Ена Сефо запросила учасників панелі поділитися міркуваннями щодо того, які енергетичні ресурси або напрями можуть стати джерелами нових міжнародних спорів у найближчій перспективі. Обговорення показало спільне розуміння того, що нинішній етап енергетичної трансформації формує ризики не в окремих нішах, а майже в усьому енергетичному ланцюгу.

Говорячи про загальний характер цих ризиків, Джулі М. Кері звернула увагу, що в умовах високої технологічної та ринкової невизначеності потенціал для спорів існує практично в кожному сегменті енергетики. На її думку, ризики не зосереджуються в якомусь одному ресурсі чи технології, а виникають повсюдно — як наслідок швидких змін, різних темпів зрілості технологій та складного регуляторного середовища.

Водночас Софія фон Девалл, партнерка Vanguard International Dispute Resolution (Париж, Франція), акцентувала дискусію на політичному вимірі енергетичної трансформації, звернувшись до питання впливу змін державної політики на інвесторів. Зокрема, вона порушила тему можливих наслідків скорочення або перегляду підтримки відновлюваної енергетики та поставила питання про те, як такі політичні зсуви можуть позначитися на виконанні раніше задекларованих цілей і на стабільності інвестиційних очікувань. Ця репліка задала ширший контекст обговорення взаємозв’язку між державною політикою та інвестиційними спорами.

Розвиваючи цю тему, Тісон Кемпбелл, партнер K&L Gates (Вашингтон, округ Колумбія, США), зосередився на регуляторній невизначеності у США, звернувши увагу на посилення дерегуляційних процесів після зміни адміністрації. Він зазначив, що особливо помітні ці процеси у сфері ядерної енергетики, де перегляд регуляторної бази відбувається швидко й із нижчим рівнем прозорості. За його словами, хоча судові спори ще не матеріалізувалися, передумови для них уже формуються, оскільки низка проєктів перебуває в режимі очікування, а нові правила ще не є остаточно визначеними.

Зі свого боку, Алайна Тріа звернула увагу на досвід інвестиційного арбітражу за межами США, нагадавши про численні спори, що виникали внаслідок скасування або зміни державних стимулів для відновлюваної енергетики в інших юрисдикціях. Вона наголосила, що саме регуляторна нестабільність і непередбачуваність політики часто стають каталізатором інвестиційних спорів, незалежно від специфіки національної системи підтримки.

Узагальнюючи дискусію, учасники також торкнулися географічного виміру майбутніх енергетичних арбітражів. Було відзначено, що наступна хвиля спорів матиме широку географію і охоплюватиме різні регіони — від ядерних проєктів нового покоління до спорів, пов’язаних із достроковим виведенням з експлуатації застарілих активів, розвитком водневої енергетики та доступом до критичних мінералів. Панелісти погодилися, що саме там, де трансформації відбуваються найшвидше й у найбільших масштабах, ризик юридичних конфліктів у найближчі роки буде найвищим.

Міжнародна конференція «Kyiv Arbitration Days: мислити глобально!» вкотре підтвердила свою роль простору для глибокого, фахового та міждисциплінарного діалогу про майбутнє міжнародного арбітражу в умовах стрімких технологічних, геополітичних та економічних змін. Обговорення продемонстрували, що сучасний арбітраж дедалі тісніше взаємодіє з питаннями штучного інтелекту, санкцій, воєнних конфліктів, післявоєнної компенсації та енергетичного переходу, а ефективні відповіді на ці виклики потребують не лише правових інструментів, а й стратегічного мислення, міжюрисдикційного досвіду та відкритості до нових підходів. Саме така комплексна перспектива, представлена під час конференції, формує основу для подальшого розвитку арбітражної практики в Україні та її інтеграції у глобальний правовий контекст.

Асоціація правників України висловлює щиру подяку ENGARDE Attorneys at Law, чия підтримка зробила можливим проведення цього заходу