Відбувся черговий вебінар із серії заходів, присвячених перехідному правосуддю, організованої Інститутом прав людини Асоціації правників України (UBAHRI) спільно з Міжнародним центром перехідного правосуддя (ICTJ), Національним університетом «Києво-Могилянська академія» та організацією Truth Hounds. Цього разу обговорення було зосереджене на темі «GLOBAL TRANSITIONAL JUSTICE: Prosecution of International Crimes and Peace Processes» — складному балансі між досягненням миру та необхідністю забезпечити відповідальність за міжнародні злочини.

У фокусі дискусії — дилема, що постає в умовах активних збройних конфліктів: чи можливий тривалий мир без правосуддя? Учасники аналізували міжнародну практику амністій, підходи до кримінального переслідування, право на правду, репарації для жертв і роль Міжнародного кримінального суду у контексті мирних домовленостей. Окрему увагу було приділено сучасним викликам для України на тлі спроб нав’язати амністії як умову припинення війни.

Модерували подію Інна Ліньова, директорка Інституту прав людини Асоціації правників України, та Катерина Бусол, юридична радниця Міжнародного центру перехідного правосуддя, доцентка НаУКМА.

Відкриваючи подію, Інна Ліньова наголосила на важливості збереження фокусу на міжнародних злочинах у контексті мирних переговорів. З огляду на діалог між Україною, Росією, ЄС і США щодо припинення війни, обговорення того, що таке справедливий і тривалий мир, є надзвичайно актуальним.

«Сьогоднішня розмова покликана допомогти осмислити, які обов’язкові елементи мають бути частиною мирного врегулювання», — зазначила модераторка, підкреслюючи важливість дискусії для подальшого формування бачення справедливого миру.

Катерина Бусол звернула увагу, що тема поєднання процесів правосуддя й мирних переговорів набуває особливого значення в умовах зростання кількості збройних конфліктів у світі. Саме тому організатори запросили до дискусії експертів, які мають глибокий практичний і науковий досвід у сфері перехідного правосуддя.

«Це унікальна можливість глибше осмислити, як у глобальній практиці формуються підходи до відповідальності за міжнародні злочини в контексті миру — і що з цього найбільш релевантне для України просто зараз», — зазначила пані Катерина.

Хуан Мендес, професор права у сфері прав людини Американського університету – Washington College of Law, перший Спеціальний радник ООН з питань запобігання геноциду та колишній Спеціальний доповідач ООН з питань тортур, наголосив, що держави мають чіткий міжнародно-правовий обов’язок розслідувати, переслідувати і карати за воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид, тортури та насильницькі зникнення. Цей обов’язок не може бути скасований або обмежений навіть під час мирних переговорів — ні під приводом припинення війни, ні заради досягнення політичного компромісу.

Експерт підкреслив, що вимоги амністії за міжнародні злочини в умовах мирних домовленостей є формою шантажу. Досвід минулих конфліктів показує, що угоди, засновані на безкарності, рідко призводять до сталого миру — більш ніж половина таких конфліктів поновлювались упродовж кількох років. Прикладом цього, за його словами, є агресія Росії проти України, що розгорнулася після багаторічної бездіяльності міжнародної спільноти щодо подій у Криму та на Донбасі.

На думку Хуана Мендеса, правосуддя не може бути замінене лише встановленням правди. Важливо, щоб обидва підходи — розслідування і притягнення до відповідальності, з одного боку, і встановлення фактів та публічне визнання злочинів, з іншого — працювали разом. Також необхідно включати компоненти репарацій, гарантій неповторення і пам’яті. Кожна країна має шукати власну модель, але основа має залишатися незмінною: відповідальність є обов’язковою.

Професор звернув увагу, що навіть концепція амністії може розглядатися лише за умов її чіткої обмеженості — наприклад, як у Південно-Африканській республіці, де вимагалася повна і правдива інформація про участь у злочинах. Але без реальної загрози судового переслідування така модель не працює. Тому пан Мендес наголосив на важливості внутрішніх судових процесів, а також ролі Міжнародного кримінального суду й універсальної юрисдикції — незалежно від результатів мирних домовленостей.

Заступниця виконавчого директора та директорка програм Міжнародного центру перехідного правосуддя (ICTJ) Анна Міріам Рокателло, наголосила, що питання амністій у мирних процесах потребує точного розмежування. За її словами, коли суспільство усвідомлює, які злочини мають бути безумовно переслідувані, амністії можуть відігравати роль інструмента у ширшій системі правосуддя — зокрема, для тих, хто не є організаторами чи ініціаторами злочинів, але може надати критично важливу інформацію.

Спікерка підкреслила, що міжнародні злочини та грубі порушення прав людини не підлягають амністуванню і залишаються предметом кримінального переслідування незалежно від мирних угод. Водночас важливо стратегічно визначати, кого саме і на якому рівні переслідувати — з урахуванням складності доказування, ресурсів та впливу справ на суспільство. За її словами, це питання не лише правове, але й глибоко політичне і моральне.

Анна Міріам Рокателло також наголосила на важливості скоординованості між різними рівнями юрисдикцій — національними органами, Міжнародним кримінальним судом, можливими міжнародними трибуналами та юрисдикціями інших держав. Лише завдяки продуманій координації можна досягти максимально можливого рівня справедливості для найбільшої кількості постраждалих.

Завершуючи, вона зазначила, що саме поєднання кримінального переслідування, правди, репарацій і гарантій неповторення — це перевірена модель, яка дає найкращі шанси на тривалий мир. У випадку України, за її словами, переслідування винних у міжнародних злочинах набуває особливої ваги як сигнал неприпустимості таких дій та підтримки міжнародних стандартів, здобутих за десятиліття боротьби за права людини.

Рене Фернандо Уруенья Ернандес, професор міжнародного права Університету Лос-Андес та спеціальний радник із питань комплементарності прокурора Міжнародного кримінального суду, поділився досвідом Колумбії в побудові системи перехідного правосуддя. Він наголосив на важливості адаптації міжнародних стандартів до конкретного контексту і часових рамок кожної країни: часто національні системи впроваджують підходи, розроблені для минулих конфліктів, тоді як їхнє завдання — вирішувати поточні виклики та формувати нові стандарти для майбутнього.

Одним із ключових викликів він назвав необхідність вибірковості в переслідуванні міжнародних злочинів. У колумбійському процесі частину політичних злочинів амністували, тоді як основну увагу зосередили на переслідуванні головних відповідальних за найтяжчі злочини. За словами спікера, така стратегія не має суперечити праву жертв на правду та участь у визначенні пріоритетів — це необхідно для легітимності процесу та збереження довіри до нього.

Окрему увагу Уруенья приділив темі права на правду, підкресливши його значення не лише для окремих постраждалих, а й для всього суспільства. Він наголосив, що правда має різні інституційні форми прояву — від кримінальних трибуналів до комісій з пошуку зниклих безвісти — і ці форми повинні бути узгоджені в межах загальної архітектури переходу.

Також, спікер розповів про оновлену політику комплементарності Міжнародного кримінального суду. За його словами, принцип комплементарності — це не лише юридичний тест, а модель взаємодії між національними та міжнародними органами правосуддя. Нова стратегія передбачає створення «спільноти практиків» та посилення співпраці з національними установами й ініціативами ООН для забезпечення ефективного переслідування міжнародних злочинів.

Юридичний радник, координатор досліджень у сфері міжнародного права та заступник керівника Мобільної групи правосуддя, Global Rights Compliance; старший викладач НаУКМА Максим Віщик зосередив свій виступ на правовій оцінці потенційного мирного договору між Україною та Росією. Він підкреслив, що справжній мир не можна зводити лише до відсутності стрілянини — тиша не є синонімом справедливості. За його словами, будь-який договір, укладений під загрозою або внаслідок застосування сили, як це визначено у статті 52 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, є юридично нікчемним.

Він також пояснив, що навіть наявність у мирній угоді положень про амністію чи уникнення відповідальності за міжнародні злочини не матиме жодної правової сили, якщо така угода буде укладена в умовах збройної агресії та окупації. Такі положення, згідно з міжнародним правом, не можуть легітимізувати безкарність, навіть якщо формально будуть підписані сторонами.

Окрему увагу пан Максим приділив темі обов’язку держави забезпечувати репарації своїм громадянам за шкоду, завдану внаслідок міжнародних злочинів. Він обґрунтував, що такий обов’язок випливає не лише з моральних чи політичних міркувань, а й із норм міжнародного права — зокрема, права державної відповідальності, права дипломатичного захисту та міжнародного права прав людини. Це означає, що Україна юридично зобов’язана домагатися відшкодувань за злочини, скоєні проти її громадян.

Завершуючи, він нагадав про обов’язки третіх держав у ситуації з грубим порушенням імперативних норм міжнародного права. Відповідно до міжнародного права, вони не мають визнавати незаконну ситуацію, не повинні сприяти її збереженню та зобов’язані докладати зусиль до її припинення. Таким чином, питання війни в Україні стосується не лише двох держав, а й всієї системи міжнародного правопорядку, яка склалася після Другої світової війни.

Відеозапис події доступний до перегляду на YouTube-каналі АПУ.