17 жовтня 2025 року відбувся ювілейний X Форум з конкурсного права — ключова професійна подія у сфері банкрутства, реструктуризації заборгованості та конкурсного права, яка традиційно об’єднує провідних експертів, арбітражних керуючих, суддів, адвокатів, приватних виконавців і представників фінансового сектору. Форум організовано Асоціацією правників України за підтримки Проєкту ЄС «Право-Justice».

Відкриваючи подію, Президент Асоціації правників України Микола Стеценко розпочав свій виступ зі слів вдячності Силам оборони України та українським правникам, які нині захищають державу на фронті. Учасники заходу вшанували пам’ять загиблих Героїв хвилиною мовчання. Пан Микола наголосив, що Форум став наймасштабнішою професійною подією у сфері банкрутства та виконавчого провадження, і цьогорічний аншлаг підтверджує актуальність піднятих тем. Він подякував Ірині Сербін за багаторічну координацію Форуму, а також висловив вдячність постійним і новим партнерам заходу за підтримку, зокрема Проєкту ЄС «Право-Justice» та Expertise France.

Програмна координаторка Форуму Ірина Сербін звернула увагу учасників на особливу традицію заходу — церемонію «Визнання року», в межах якої професійна спільнота обирає кращого приватного виконавця, юридичну компанію у сфері конкурсного права та суддю року. Пані Ірина наголосила, що саме практики, які щоденно взаємодіють із кандидатами, визначають переможців. Цьогоріч організатори підготували приємну новацію — вперше буде вручено спеціальну відзнаку Форуму у «секретній» номінації для приватного виконавця.

Ірина Жаронкіна, керівниця компоненту «Виконання судових рішень і захист прав власності» Проєкту ЄС «Право-Justice», висловила подяку Асоціації правників України за незмінну ініціативність і послідовну організацію Форуму з конкурсного права. Вона наголосила, що АПУ залишається надійним партнером Проєкту ЄС «Право-Justice» протягом усіх років незалежно від викликів чи обставин.

«Цей Форум — простір, де ми маємо можливість не лише обговорювати практику, а й ділитися планами та впроваджувати інновації. Він зберігає свою сталість і живе завдяки підтримці всієї правничої спільноти», — зазначила пані Ірина.

Першу сесію X Форуму з конкурсного права було присвячено актуальному огляду галузі — «Стан конкурсного права 2025: діагноз, прогнози та стратегія змін». Модераторами дискусії виступили Олексій Воронько, керуючий партнер Ario Law Firm, Голова Комітету АПУ з конкурсного права, та Микола Ковальчук, старший партнер юридичної компанії L.I.Group.

Народний депутат України Олексій Мовчан нагадав, як у 2019 році точилися дискусії щодо доцільності введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства. Тоді лунали пропозиції відкласти його застосування через недопрацьованість. Проте з часом навколо нових правил сформувалася повноцінна екосистема, яка об’єднала парламентарів, Міністерство юстиції, суддів, арбітражних керуючих і професійну спільноту.

Окрему увагу депутат приділив розробці спрощеної процедури банкрутства для мікро- та малого підприємництва, як того вимагають положення Ukrainian Facility та європейська директива. Він наголосив: цей напрямок має соціальний характер, особливо в умовах воєнного стану та майбутнього економічного відновлення. Складність і тривалість загальної процедури (до 36 місяців) робить її недоступною для малих бізнесів і фізичних осіб-підприємців, тому потрібно створити доступні та швидкі інструменти, адаптовані до їхніх потреб.

«Галузь банкрутства недооцінена як інструмент економічного стимулювання. Якби ми були швидшими, то зростала б довіра до процедури, і її можна було б активніше використовувати для відновлення країни», — зазначив пан Олексій.

Наразі, за його словами, уже напрацьовано концепцію законопроєкту, яка передбачає доповнення Кодексу окремою Книгою 7, присвяченою саме таким спрощеним процедурам. Очікується, що текст буде представлений публічно вже найближчим часом. Законопроєкт має бути ухвалений до кінця першого кварталу 2026 року для виконання зобов’язань за Ukrainian Facility. Він також має містити механізми запобігання зловживанням, щоб банкрутство не використовувалося як інструмент уникнення відповідальності.

Цей підхід, на думку Олексія Мовчана, дозволить не лише гармонізувати українське законодавство з європейськими стандартами, а й активізувати економічний рух у державі.

Дарія Марчак, заступниця Міністра економіки України, розповіла про важливі нововведення у сфері продажу майна у процедурах банкрутства, акцентуючи на практичних змінах, запроваджених Законом №3985. Зі своєї професійної історії вона згадала досвід у проєкті «Прозоро.Продажі», що, за її словами, і сформувало початкове розуміння особливостей банкрутства через призму електронних аукціонів. Нині ж вона відповідає за блоки приватизації та управління державними активами в Міністерстві економіки.

Одне з ключових нововведень — можливість продажу майна попри арешти. Якщо раніше будь-які арешти, накладені не лише в межах кримінальних проваджень, блокували проведення аукціонів, то тепер такі обмеження не є підставою для зупинення чи скасування торгів. Це зміна, як наголосила Марчак, дозволяє уникнути штучного затягування або блокування процесу реалізації майна.

Ще одна важлива зміна стосується гарантійних внесків. Раніше фіксований розмір у 10% від стартової ціни створював значні ризики зриву аукціонів. Тепер впроваджено диференційований підхід: 10% — на першому аукціоні, 20% — на повторному. Це має знизити кількість недобросовісних учасників.

Також запроваджено можливість визначення другого переможця, якщо перший відмовився підписувати протокол або не сплатив кошти. Це значно пришвидшує процес реалізації майна, адже більше не потрібно заново запускати процедуру.

Окремо Дарія Марчак звернула увагу на оновлені правила визнання аукціону таким, що не відбувся. Тепер дискваліфікація учасника з найвищою ставкою не веде автоматично до скасування результатів торгів. Система переходить до наступного за ціною учасника, і лише якщо він також не виконує зобов’язань, аукціон вважається таким, що не відбувся.

Ці зміни спрямовані на підвищення прозорості та ефективності процедур у межах банкрутства та дозволяють зменшити адміністративні і правові перепони для реалізації активів.

У своєму виступі Голова Національної асоціації арбітражних керуючих України Олександр Бондарчук акцентував на необхідності сталого діалогу між Міністерством юстиції та професійною спільнотою. Він підкреслив, що саме завдяки партнерству державних інституцій і самоврядних організацій можна вибудувати стабільний і прозорий ринок арбітражних керуючих.

Окрему увагу пан Олександр приділив проблематиці державних реєстрів, зокрема — необхідності їх оновлення. За його словами, близько 20% записів у реєстрах є неактуальними або фіктивними, що знецінює їхнє практичне значення: «Ми купуємо реєстр, який виглядає як інструмент, але не є ним. Ні для статистики, ні для державного планування, ні для інвестора він не працює». Спікер закликав фахову спільноту активніше долучатися до законопроєктної роботи та спільно шукати ефективні рішення для очищення системи.

Сергій Боярчуков, керуючий партнер ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та партнери», критично проаналізував вплив змін до законодавства щодо ініціювання процедур банкрутства, які набули чинності з 17 жовтня 2020 року. Він зазначив, що на практиці це призвело до масового зловживання правом призначати «свого» арбітражного керуючого, що спотворює саму суть процедури неплатоспроможності. «Коли ти сам призначаєш арбітражного керуючого, то й контролюєш увесь процес. І саме це часто стає головною мотивацією запуску провадження», — наголосив спікер.

Він охарактеризував цю ситуацію як своєрідне «змагання між кредиторами», коли процедури банкрутства запускаються не з метою відновлення платоспроможності боржника, а задля контролю над процесом. Він також згадав про механізми формального обходу автоматичної системи розподілу арбітражних керуючих через попередні домовленості між кредитором і кандидатурою керуючого, що ще більше дискредитує інститут незалежності.

У спеціальній доповіді Юліан Хорунжий, старший партнер Ario Law Firm, поділився першим практичним досвідом застосування механізму превентивної реструктуризації в Україні. За його словами, станом на сьогодні вже розпочато 6 процедур, і хоча це неофіційна статистика, ці дані були озвучені під час круглого столу, що відбувся п’ять днів тому. Враховуючи тривалі строки підготовки (у середньому 2–3 місяці), експерт вважає це позитивною динамікою, особливо порівняно з періодом до 2019 року, коли подібні інструменти взагалі не застосовувалися.

Спікер навів приклад першої справи, у якій суд затвердив план превентивної реструктуризації, і це рішення не було оскаржене. Водночас пан Юліан зазначив, що не всі справи мають позитивний результат — у деяких випадках проблеми виникають не через зміст плану, а через небажання судів заглиблюватися у нову для них процедуру. На його думку, додаткове навантаження на суди, які ще на етапі відкриття перевіряють доцільність та реалістичність плану, суперечить самій ідеї превентивної реструктуризації.

Доповідач також звернув увагу на правову невизначеність у тлумаченні положень Кодексу з процедур банкрутства: суди по-різному підходять до оцінки заяв і планів, що ускладнює формування сталої судової практики.

Судова практика банкрутства: за лаштунками рішень 

Під модеруванням Олени Волянської, партнерки та керівниці практики банкрутства і реструктуризації Юридичної групи LCF, учасники другої сесії Форуму заглибились у складні аспекти судової практики у сфері банкрутства. Обговорення зосередилось на правозастосуванні Верховного Суду, проявах суддівського активізму, зловживаннях правом, праві кредиторів на віндикацію, а також на правових наслідках мораторіїв та питанні зацікавленості у прийнятті рішень.

Олег Васьковський, секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зосередив увагу на ключових аспектах відкриття та закриття провадження у справах про неплатоспроможність. Саме ці дві фази, за словами спікера, формують «опорні точки» всієї процедури банкрутства — від них залежить ефективність реалізації цілей законодавства.

«Ідея, закладена в Кодексі, — це відновлення платоспроможності та максимальне задоволення вимог кредиторів. Але на практиці в момент відкриття справи учасники зазвичай думають лише про одне — як погасити борг», — зазначив Олег Васьковський.

Доповідач окреслив основні підстави для відкриття провадження, серед яких: наявність грошового зобов’язання, відсутність спору про право між сторонами та непогашення вимог до підготовчого засідання. Водночас звернув увагу на специфічні підстави для відмови у відкритті справи, зокрема у випадках, коли майно боржника знаходиться на тимчасово окупованій території.

Окремо Олег Васьковський акцентував на практиці розгляду справ, що роками залишаються без руху. У таких випадках, на думку судді, суди мають виявляти ініціативу та закривати провадження, аби уникнути ситуацій, коли процедура триває понад десятиліття без реальних результатів.

Під час свого виступу Тетяна Гребенюк, суддя Господарського суду Київської області, звернула увагу на центральне місце добросовісності в сучасному господарському судочинстві. За її словами, цей принцип став наскрізним — від Цивільного кодексу до процесуальних норм, а в контексті банкрутства має важливе значення вже на стадії відкриття провадження.

«Вперше добросовісність як засадниче положення приватного права була “чорним по білому” закріплена в Цивільному кодексі 2003 року. І там же вперше була заборона зловживання процесуальними правами», — зазначила Тетяна Гребенюк.

Суддя зауважила, що навіть при формальній наявності підстав для відкриття справи про банкрутство суд може встановити зловживання правом як самостійну підставу для відмови у відкритті провадження. Це підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема у постанові від 24.09.2024 у справі № 918/822/23.

«Суд — не сервісна установа для реалізації інтересів лише однієї зі сторін. Він має діяти в інтересах правосуддя, зберігаючи баланс між публічними та приватними інтересами», — підкреслила доповідачка.

На прикладі конкретної справи вона розкрила, як родинні зв’язки між керівниками афілійованих компаній, відсутність комерційного сенсу у договорах та сумнівні дії сторін стали підставами для кваліфікації заяви про банкрутство як зловживання правом.

Олександра Сєрова, керуюча юристка AVELLUM, зосередила свій виступ на практичному застосуванні новел до Кодексу з процедур банкрутства щодо заінтересованих кредиторів, які набули чинності 1 січня 2025 року. Зокрема, вона пояснила, що такі кредитори втратили право вирішального голосу на зборах, і ця норма застосовується до справ, відкритих до цієї дати.

Експертка акцентувала, що суди вже підтвердили можливість окремого касаційного оскарження ухвал про заінтересованість, а також мають право визначати її у спеціальній ухвалі навіть після попереднього засідання.

Олександра Сєрова звернула увагу на ключові критерії заінтересованості — контроль, бенефіціарне володіння, участь у сумнівних правочинах. Вона також наголосила на складності тлумачення нової редакції статті 1 КУзПБ і ризиках маніпуляцій.

Окремо спікерка прокоментувала положення про кредиторів, які отримали право вимоги від заінтересованих осіб: протягом шести місяців до відкриття справи вони також втрачають право вирішального голосу.

Андрій Джура, заступник директора Департаменту по роботі з проблемними активами АБ «Укргазбанк», зосередився на процедурних аспектах зміни статусу кредитора в межах справи про банкрутство. Він підкреслив, що, попри технічний характер теми, вона має критичне значення для ефективності процедур.

Спікер детально розглянув ситуацію, коли статус кредитора (а отже — і право голосу) не змінюється навіть після того, як його вимоги частково або повністю погашено, заставу реалізовано чи зобов’язання прощено. Водночас, формально перегляд реєстру законодавством не передбачений, хоч і є натяки на можливість його оновлення — наприклад, обов’язок ліквідатора вести реєстр та додавати його до кожного протоколу зборів.

На прикладі справи групи «Мрія» Андрій Джура продемонстрував, до яких втрат це може призводити для кредитора, коли суди керуються застарілим реєстром, а спроби оскаржити його залишаються безуспішними через принцип юридичної визначеності.

Також він звернув увагу на постанову Касаційного господарського суду, яка прямо вказує на обов’язок ліквідатора оновлювати реєстр, проте не містить чіткої відповіді, чи впливає це на голосування та правовий статус кредитора.

На думку експерта, така нормативна невизначеність відкриває простір як для маніпуляцій, так і для обмеження прав сумлінних учасників процедури. Він закликав до системного перегляду відповідних положень Кодексу з процедур банкрутства з метою закріплення прозорого механізму актуалізації реєстру.

Олексій Таможанський, начальник управління правового забезпечення філії «Відокремленний підрозділ «Централізовані закупівлі» АТ «НАЕК «Енергоатом», акцентував увагу на балансі інтересів сторін у процедурі банкрутства в умовах воєнного часу, підкресливши, що буквальне тлумачення господарських зобов’язань без урахування поточних реалій є неприйнятним. Зокрема, він зазначив, що процедура банкрутства має дві ключові функції: виведення з ринку неефективних підприємств та відновлення платоспроможності боржників. Проте в умовах повномасштабної війни така політика має враховувати реалії форс-мажору та необхідність збереження критичної інфраструктури.

Він навів приклад діяльності Енергоатому: 6 із 15 ядерних реакторів компанії, розташовані на Запорізькій АЕС, перебувають в окупації, що означає втрату близько 30% потужностей. Крім того, підприємство змушене адаптуватися до постійних змін: від закупівлі неоригінального, дороговартісного іноземного обладнання до відновлення систем передачі після атак на енергомережі.

Спікер підкреслив, що Енергоатом, попри ці складнощі, зміг адаптуватися до нових умов: зокрема, наразі філія, яку він представляє, має лише 19 активних судових спорів щодо кредиторської заборгованості.

Окремо було наголошено на тому, що положення пункту 1.6 Перехідних положень КУзПБ, які передбачають дію мораторію, стосуються не лише окремих «традиційних» категорій підприємств, а й усіх суб’єктів господарювання, які не можуть виконувати свої зобов’язання через війну або якщо їхні активи перебувають на непідконтрольній території. Це, зокрема, стосується й операторів систем розподілу електроенергії — таких як обленерго у Запорізькій, Сумській, Харківській областях, що діють в умовах високих ризиків та повторних обстрілів.

За словами Олексія Таможанського, сьогодні критично важливо забезпечити гнучке тлумачення чинних норм, оскільки прямої заборони на відкриття справ про банкрутство в умовах війни не існує, але саме застосування перехідних положень може захистити стратегічні підприємства від надмірного тиску.

Презентація «Реалізація майна в процедурах банкрутства під час війни. Хто, як і що продавав в процедурах банкрутства?»

Олександр Лихотоп, радник голови правління АТ «Прозорро.Продажі», презентував результати реалізації майна боржників у справах про банкрутство через онлайн-аукціони. За його словами, загальний дохід від завершених аукціонів сягнув 20,7 млрд грн. Він навів дані про динаміку зростання показників у 2024–2025 роках, зокрема щодо кількості аукціонів, учасників і підвищення цін.

Серед топових арбітражних керуючих за кількістю та вартістю проданих лотів він відзначив Олександра Демчана, Іллю Комлика та Андрія Бриксу. Також були продемонстровані провідні електронні майданчики, які забезпечили найбільшу кількість переможців і дохід — зокрема «ТБ Європейська» та «Національна електронна біржа».

Доповідач підкреслив, що прозорість та ефективність аукціонів — ключові для формування довіри до процедур банкрутства.

Виконавче провадження та банкрутство фізичних осіб

Під модерацією Андрія Авторгова, приватного виконавця, заступника голови Ради приватних виконавців України, к.ю.н., учасники третьої сесії форуму обговорили актуальні проблеми виконавчого провадження та банкрутства фізичних осіб. Відкриваючи дискусію, пан Андрій зауважив, що розвиток законодавства у сфері виконання судових рішень наразі загальмувався: низка законопроєктів у Верховній Раді залишаються без руху, а фокус у реформуванні часто зміщується із цілей на засоби. Зокрема, цифровізація, за його словами, має бути інструментом, а не самоціллю у сфері виконавчого провадження.

Ірина Жаронкіна, керівниця компоненту «Виконання судових рішень і захист прав власності» Проєкту ЄС «Право-Justice», у своєму виступі звернула увагу на важливість виконавчого провадження як індикатора ефективності правосуддя. За підходом Європейського Союзу, судове рішення без виконання — лише слова. Саме тому виконання рішень є невід’ємною частиною правосуддя та одним із критеріїв, що впливають на бізнес-клімат і рівень довіри в суспільстві.

Спікерка розповіла про ключові напрямки, визначені у Ukraine Facility Plan, що мають бути реалізовані до 2027 року. Серед них — цифровізація виконавчого провадження, створення системи збору даних про виконання судових рішень (зокрема, трудових), розширення повноважень приватних виконавців, перегляд дисциплінарних процедур та поступове скасування мораторіїв.

Окремо вона зупинилась на законопроєкті щодо удосконалення виконання рішень, який викликав суперечливі оцінки. Хоча його реалізація затягнулась, документ залишається важливою частиною євроінтеграційного процесу.

Ірина Жаронкіна також підкреслила, що, незалежно від моделі (приватної, державної або змішаної), ключовий вектор розвитку — цифровізація, яка забезпечує ефективний доступ до активів і пришвидшує виконання судових рішень.

Суддя Господарського суду Закарпатської області Павло Пригуза зосередився на практичних і правових проблемах, що виникають у разі смерті боржника в процедурі банкрутства. Він наголосив на принциповій різниці між конкурсним і виконавчим провадженням, зазначивши, що це дві окремі системи з відмінними предметами правового регулювання: конкурсне право має на меті управління майном боржника й оздоровлення підприємства, тоді як виконавче провадження спрямоване на ліквідацію активів і задоволення вимог кредиторів.

Окрему увагу було приділено колізіям, що виникають у випадку смерті фізичної особи – підприємця під час розгляду справи про банкрутство. Законодавство наразі вимагає безумовного закриття справи, що, на думку спікера, створює низку юридичних і процедурних проблем. Зокрема, виникає ситуація, коли сформована ліквідаційна маса фактично стає нічийною, ліквідатор втрачає повноваження, а кредитори — можливість стягнути визнані вимоги.

Павло Пригуза звернувся до досвіду країн ЄС — зокрема, Португалії, де закон прямо передбачає можливість відкриття провадження у справі про неплатоспроможність щодо спадкової маси. Така модель, на його думку, могла би вирішити ситуацію, коли спадщина боржника включає ліквідаційну масу.

У своєму виступі суддя також окреслив пропозиції щодо законодавчих змін: виключити норму про обов’язкове закриття справи у разі смерті боржника, надати арбітражному керуючому повноваження на охорону й управління спадковим майном, а також унормувати процес заміни боржника у справі відповідно до положень Господарського процесуального кодексу.

Олександр Банасько, суддя Великої Палати Верховного Суду, у своєму виступі акцентував увагу на проблематиці застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства у контексті дій виконавців, зокрема щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Суддя навів практику Великої Палати ВС, яка стосується зупинення виконавчого провадження після відкриття справи про банкрутство. Він нагадав, що навіть автоматичне припинення дії мораторію не дає права на продаж майна без дозволу суду. Продаж може здійснюватися лише в межах справи про банкрутство і лише за згодою суду — така правова позиція усталено закріплена у судовій практиці.

Окрему увагу пан Олександр приділив застосуванню статті 7 ГПК (щодо верховенства права) не лише в позовному провадженні, а й при розгляді скарг на дії державних або приватних виконавців. Ця позиція, за словами доповідача, закріплена як на рівні окремих постанов ВС, так і в рішеннях Великої Палати.

Крім того, він згадав практику, коли апеляційні суди задовольняли клопотання розпорядника майна про продовження дії мораторію, що автоматично блокувало раніше дозволений продаж майна. Таким чином, судова практика зберігає чітку позицію щодо пріоритетності судового контролю у процедурах реалізації майна у межах банкрутства.

Тему неплатоспроможності померлих осіб як важливу законодавчу прогалину, підняв Артем Багінський, арбітражний керуючий, адвокат. За його словами, банкрутство померлої особи має бути включене до дискусії не для самої померлої, а задля «очищення спадкової маси». Він також запропонував розглянути ідею спільного банкрутства подружжя, особливо коли борг укладено в інтересах сім’ї, а майно перебуває у спільній сумісній власності.

Далі доповідач навів конкретний кейс, коли майно, що формально не належало боржнику, а було забезпеченням зобов’язань через договір поручительства засновником, не було включене до справи про банкрутство через формальний підхід судів. Артем Багінський зазначив, що його клопотання про підсудність справи господарським судом не було розглянуто ні першою інстанцією, ні апеляцією, бо суди відмовили без аналізу суті.

Також спікер зупинився на проблемі формалізму при відкритті проваджень: він навів приклад справи, де суд відмовив у відкритті провадження, бо боржник не зміг отримати від двох кредиторів документи — хоча суд витребував їх за статтею 117 КУзПБ двічі, проте кредитори мовчали. При цьому суд не відтермінував ухвалу на підставі того, що документи не надали, і відмовив у відкритті фактично через технічну неможливість доведення боржником.

За словами Артема Багінського, на стадії відкриття провадження потрібно перевіряти саме ознаки неплатоспроможності, а не вже одразу робити висновок про стан боржника. Він також зауважив, що добросовісність боржника має бути оцінена з урахуванням фактичних обставин — і що часто боржник фізично не має змоги самостійно зібрати всі необхідні документи, що не повинно автоматично призводити до відмови.

Завершуючи третю сесію форуму, Андрій Авторгов присвятив виступ проблематиці судового контролю у виконавчому провадженні.

Він звернув увагу на міжнародні стандарти судового контролю, які вимагають сприяння виконанню судових рішень, мінімізації формалізму та запобігання затягуванню виконання. Пан Андрій нагадав, що за рекомендаціями Ради Європи саме суд має вживати всіх можливих заходів для забезпечення виконання рішень, а також активно попереджати зловживання сторонами процедурою примусового виконання.

Окремо спікер зупинився на змінах, передбачених Законом №4094-IX від 21.11.2024, які стосуються удосконалення судового контролю. Відповідно до нових норм ЦПК і ГПК, якщо боржник не виконує рішення щодо передачі майна у визначений строк, суд може змінити спосіб і порядок виконання, дозволивши звернення стягнення на вартість цього майна. Це стало важливим кроком у покращенні захисту прав стягувачів.

У своїй доповіді Андрій Авторгов навів також приклади неоднозначної судової практики. Зокрема, йшлося про ситуації, коли суди відмовлялись розглядати заяви виконавців щодо звернення стягнення на грошові кошти, посилаючись на те, що не є судами, які ухвалили рішення. При цьому інші суди, включно з Верховним Судом, іноді займали протилежну позицію, що вказує на потребу в уніфікації підходів.

Окрему увагу спікер приділив питанням тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон боржників, зокрема — керівників юридичних осіб. Він навів судові приклади, коли таке обмеження не було підтримане судами через відсутність доказів умисного ухилення від виконання рішень.

На завершення Андрій Авторгов наголосив, що інститут судового контролю потребує переосмислення: його функція має виходити за межі формального контролю за діями виконавця і бути спрямованою на забезпечення фактичного виконання судового рішення.

Кримінально-правові ризики в процедурах банкрутства та виконавчого провадження

Четверта сесія форуму була присвячена кримінально-правовим ризикам у процедурах банкрутства та виконавчого провадження. Модератором виступив Олег Чичва, арбітражний керуючий, адвокат, член Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, керуючий партнер DEFCON PARTNERS.

На початку сесії Олег Чичва зауважив, що майже кожна значуща процедура — чи то банкрутства, чи виконавчого провадження — рано чи пізно перетинається з кримінально-правовим аспектом. Такий вплив може бути як конструктивним, так і навпаки — ускладнювати або сповільнювати хід справи. Спікер акцентував на тому, що правоохоронні органи нерідко мають зовсім інший кут зору на ці процеси, що впливає на ефективність правозастосування.

Учасники сесії мали змогу обговорити поширені ситуації, пов’язані з втручанням правоохоронців у процедури банкрутства чи примусового виконання, позитивні й негативні наслідки таких дій, а також поділитися досвідом — як забезпечити, аби детективи чи слідчі в подібних кейсах справді сприяли процедурі, а не створювали додаткові перепони.

Оксана Русецька, приватний виконавець, Голова Ради приватних виконавців України, у своєму виступі звернула увагу на кримінально-правові ризики, з якими щоденно стикаються приватні виконавці у своїй професійній діяльності.

Вона зазначила, що це тема, яка зазвичай залишається поза увагою, хоча практично кожна значна процедура виконавчого провадження супроводжується певними проявами тиску, загроз або кримінально-правового втручання. За словами пані Оксани, 74% приватних виконавців регулярно стикаються з погрозами чи насильством, включно із тиском на їхніх близьких чи працівників. При цьому лише 8% зверталися до правоохоронних органів з відповідними заявами — більшість вважає це марною тратою часу.

Під час підготовки до виступу було проведене внутрішнє опитування виконавців, а також отримано статистику від Офісу Генерального прокурора. Вона показала, що проблема є системною — зокрема, статті 382 (невиконання судового рішення) і 388 (умисне пошкодження майна) Кримінального кодексу фактично не забезпечують належного захисту прав виконавців, а кількість вироків за цими статтями вкрай низька.

Спікерка наголосила на спільності проблем приватних виконавців і арбітражних керуючих — вони фактично є «двома сторонами однієї медалі», стикаючись із агресією, тиском та навіть криміналізацією професійних дій (ст. 358, 364, 365-2, 367, 368-4 ККУ). Натомість, захист з боку держави — слабкий. Часто мають місце штучні кримінальні арешти, блокування офісів, вилучення документів, що прямо перешкоджає виконанню рішень.

Оксана Русецька також окреслила напрями, які потребують негайного реагування: зміна законодавства з підвищенням ефективності кримінально-правових норм, зміцнення довіри до правоохоронної системи та підвищення рівня захисту самих виконавців.

Аліна Дикаленко, арбітражна керуючу, адвокатка DEFCON PARTNERS, у своєму виступі звернула увагу на серйозні перешкоди, які створює арешт майна в межах кримінального провадження під час процедур банкрутства. Щороку в Україні відкривається близько 800 справ про банкрутство, і в багатьох із них саме такі арешти стають критичним бар'єром на шляху до реалізації активів та відновлення платоспроможності боржника.

Спікерка наголосила, що відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство накладення нових арештів, а також застосування інших обмежень можливе виключно господарським судом у межах цієї справи. Більше того, постановлення ухвали про відкриття ліквідаційної процедури автоматично веде до скасування всіх арештів. Проте закон прямо не поширює цю норму на арешти, накладені в межах кримінального провадження.

Це створює правову колізію: з одного боку, активи не можуть бути реалізовані, з іншого — кредитори залишаються без реального задоволення своїх вимог. Верховний Суд підтвердив, що такі арешти є заходами кримінального процесу і можуть бути скасовані лише у порядку, передбаченому КПК України (ст. 174).

Аліна Дикаленко також надала перелік дій, які може вчинити арбітражний керуючий у разі блокування майна: отримання ухвали слідчого судді, з’ясування мети арешту, звернення з клопотаннями про передачу майна на відповідальне зберігання або про скасування арешту, належне документування всіх дій для подальшого звітування перед судом і кредиторами.

Окрему увагу вона приділила випадкам, коли майно в межах кримінального провадження передається до АРМА, що створює ще складнішу ситуацію — подвійне адміністрування активів і ризик втрати контролю над ними в процедурі банкрутства.

Адвокатка, партнерка-засновниця VC PARTNERS Валентина Тютюнник зосередилася на темі кримінального впливу на процедури банкрутства та виконавчого провадження. Вона окреслила кілька форм кримінального тиску, які використовуються на практиці, зокрема:

1. Кримінальний шантаж: відкриття кримінального провадження щодо боржника, кредиторів, арбітражного керуючого або їх адвокатів. Як наголосила спікерка, кримінальні справи можуть бути відкриті без доказів, лише на підставі заяви. Це створює ризик для будь-якого учасника процедури і використовується як інструмент впливу.
2. Арешт корпоративних прав і спроби передачі активів до АРМА: такий вплив перешкоджає ефективному управлінню майном у процедурах банкрутства.
3. Вилучення активів чи документів, зокрема бухгалтерських, що унеможливлює проведення інвентаризації або складання фінансового аналізу. Це, у свою чергу, зупиняє хід справи.
4. Арешти активів на етапі продажу: уже під час реалізації майна може з’явитися ухвала слідчого судді про арешт, що знімає об’єкт з торгів.
5. Відкриття справ проти адвокатів: спікерка наводила приклади, коли адвокатів кредиторів робили фігурантами справ лише за активне представництво клієнтів.
6. Адміністративний тиск: численні запити правоохоронних органів, які дублюють відкриту інформацію, але створюють навантаження на арбітражних керуючих і учасників процесу.

Спікерка зазначила, що відсутність механізму узгодження процедур банкрутства з кримінальними провадженнями призводить до блокування процесів на всіх стадіях — від підготовчої процедури до санації. Особливо ризикованою є ситуація в процедурах санації, де будь-який інвестор уникає вкладень у боржника з кримінальним шлейфом. Це перетворює процедуру на формальність і позбавляє її оздоровчої функції.

Любов Лукашук, арбітражна керуюча, адвокатка, керуюча партнерка Юридичної компанії «Правова Константа», Голова відділення АПУ в Дніпропетровській області, присвятила свій виступ темі санкцій у процедурах банкрутства, звертаючи особливу увагу на їх правову природу, наслідки та проблеми, що виникають при реалізації майна підсанкційних боржників.

Спікерка наголосила, що санкції, передбачені Законом України «Про санкції», не є видом покарання чи відповідальності — це обмежувальні економічні заходи, які застосовуються до осіб, що становлять загрозу для національної безпеки України. Цю позицію підтримала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2023 у справі №9901/376/21.

У сфері банкрутства найбільш релевантними видами санкцій є:

• стягнення активів у дохід держави;
• блокування активів;
• обмеження торговельних операцій;
• заборона виведення капіталу за межі України;
• зупинення виконання економічних зобов’язань.

Особливо вагоме значення має постанова КМУ №187 від 03.03.2022, яка ввела мораторій на виконання зобов’язань перед особами, пов’язаними з державою-агресором. Цей мораторій унеможливлює реалізацію майнових прав таких кредиторів, а їхні вимоги не підлягають визнанню у справах про банкрутство. Верховний Суд у постанові від 17.06.2025 (справа №909/130/24) прямо зазначив, що заяви таких кредиторів спрямовані не на захист прав, а на спробу обійти санкції.

Разом із тим, експертка підкреслила, що банкрутство підсанкційного боржника можливе. У Кодексі України з процедур банкрутства немає прямої заборони на відкриття провадження щодо таких боржників. Це підтверджено Верховним Судом у постанові від 06.12.2023 (справа №926/5366-б/22).

Спікерка також зупинилася на практичних труднощах у реалізації процедур банкрутства. Зокрема:

• суди вказують, що накладення санкцій у вигляді блокування активів робить продаж майна неможливим;
• накладення арештів і блокування рахунків за постановами НБУ фактично блокує ліквідаційну процедуру;
• неможливість реалізації майна створює конфлікти з кредиторами, які вимагають дій від арбітражного керуючого, незважаючи на обмеження;
• відсутність часових меж дії санкцій перетворює процедури на замкнене коло.

На завершення Любов Лукашук наголосила, що реалізація механізмів банкрутства можлива лише з урахуванням санкційного законодавства. Водночас, лише законодавець може змінити ситуацію, врахувавши особливості процедури банкрутства та передбачивши відповідні норми, які дозволять балансувати між захистом національних інтересів і правами добросовісних учасників процедури.

Денис Ткаченко, арбітражний керуючий, член Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, адвокат, керуючий партнер Lawatec, звернув увагу на гостру проблему конфлікту між процедурами банкрутства та санкційним/банківським контролем. Зокрема, він навів випадки, коли банки блокують рахунки підприємств у процедурі банкрутства через наявність серед бенефіціарів громадян РФ чи Білорусі — навіть без офіційних санкцій. В результаті, підприємство може продавати майно й отримувати кошти на ліквідаційний рахунок, але не мати права ними розпоряджатися, що, за словами спікера, є втручанням у процедуру.

Пан Денис підкреслив, що цю проблему слід обговорювати з банківським сектором та Національним банком, аби у законодавстві або регуляторних актах передбачити можливість виходу з таких «безвихідних» ситуацій.

Ще один блок ризику, на думку експерта, становить націоналізація корпоративних прав підприємств, які вже перебувають у процедурах банкрутства. Він пояснив, що, коли Вищий антикорупційний суд ухвалює рішення про звернення частки підприємства у дохід держави, таке підприємство переходить під управління Фонду держмайна та потрапляє під приватизацію — що може тривати роками. У таких випадках кредитори змушені чекати весь цей час, що порушує їх права.

Він також звернув увагу на практичні складнощі: хто має покривати витрати арбітражного керуючого на збереження майна у такому контексті — це питання, яке нині не має чіткої відповіді. І особливо гострою, на його переконання, є ситуація з АРМА: коли ухвала слідчого передає майно в управління цього агентства навіть попри активну процедуру банкрутства. Він навів приклад, коли два різні слідчі судді винесли рішення про передачу одного й того самого об’єкта до АРМА, що породжує внутрішній конфлікт всередині агентства. У такій суперечливій ситуації арбітражному керуючому важко виконувати свої повноваження — особливо коли він повинен зберігати майно, а інший орган вже має ухвалу про передачу.

Керуючий партнер RIYAKO & PARTNERS Євген Ріяко окреслив проблематику співіснування двох юридичних реальностей — господарської та кримінальної.

За його словами, ідеї про гармонізацію або взаємну інтеграцію процедур банкрутства й кримінального процесу виглядають ілюзорно, адже на практиці це «дві паралельні бульбашки, які не перетинаються».

Євген Ріяко застеріг: як тільки слідчі або судді почнуть краще розуміти специфіку банкрутства — арбітражним керуючим і приватним виконавцям буде «не до жартів». Зараз, за його словами, ситуацію частково рятує обмежена обізнаність правоохоронців у нюансах цих процедур.

Особливу увагу доповідач приділив статті 191 КК України (розтрата майна). Як зауважив спікер, довести її у контексті справ про банкрутство дуже просто. Достатньо експертного висновку про занижену ціну активу і підозра майже гарантована. При цьому справи можуть відкриватися навіть без слідчих дій, на основі автоматичного аналізу публічних аукціонів. Бізнес, своєю чергою, дізнається про кримінальну справу вже постфактум.

Окремо Євген Ріяко акцентував на реальних прикладах: в Україні вже є судові вироки щодо арбітражних керуючих, зокрема з максимальним строком у 10 років ув’язнення. Найпоширенішими звинуваченнями є змова на заниження вартості активів та маніпуляції під час торгів. Подібні ризики, за словами спікера, існують і для приватних виконавців, особливо в контексті розпорядження коштами з депозитних рахунків чи дій із арештованим майном.

Та найбільшу загрозу, за оцінкою адвоката, становить звичайний мобільний телефон. Саме комунікація у месенджерах — ключова доказова база у подібних справах. Навіть буденне повідомлення на кшталт «Ти провів ту дію?» може бути інтерпретоване як змова. Тому він радить: «Жодного месенджера — лише офіційне листування, бажано з робочої електронної пошти».

Також пан Євген наголосив, що у справах про банкрутство іноді діє не право, а логіка показників, політики й KPI. Саме тому, вважає він, те, що «в нас досі мало підозр», — це не ознака справедливості, а велике професійне везіння.

Наприкінці Форуму відбулося онлайн-голосування за номінантів нагороди «Визнання року — 2025». Переможцями стали:

• у номінації «Юридична фірма» — VC PARTNERS
• у номінації «Арбітражний керуючий» — Денис Ткаченко
• у номінації «Суддя» — Володимир Погребняк
• у номінації «Приватний виконавець» — Оксана Русецька

Також програмна координаторка форуму Ірина Сербін вручила подяки за вагомий внесок у розвиток сфери конкурсного права. Їх отримали: АТ «Прозорро.Продажі», Проєкт ЄС «Право-Justice», Національна асоціація арбітражних керуючих України та Рада приватних виконавців України.

Окремо відзнаками були нагороджені Павло Пригуза, суддя Господарського суду Закарпатської області, к.ю.н., Олександр Бірюков, радник LCF Law Group, Владислав Філатов, ексдиректор Департаменту з питань банкрутства Міністерства юстиції України, а аткож інформаційні ресурси: «Банкрутство та ліквідація в Україні» та ІА «БОРГ.ЕКСПЕРТ».

Висловлюємо щиру подяку партнерам, чия підтримка зробила можливим проведення Форуму: Проєкту ЄС «Право-Justice» та Expertise France, генеральному партнеру Ario Law Firm, спеціальним партнерам: DEFCON PARTNERS і VC PARTNERS, партнерам: ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та партнери», LCF Law Group, Юридичній компанії L.I.Group, партнерам сесії: AVELLUM, Юридичній компанії «Правова Константа», однодумцям: Андрію Авторгову, приватному виконавцю, Юридичній фірмі Alivio, Lawatec, RIYAKO & PARTNERS, Оксані Русецькій, приватній виконавиці.