27-28 листопада Асоціація правників України провела XIV Судовий форум — провідну щорічну подію, яка є платформою для обговорення стратегічних викликів і майбутнього правосуддя. Із ключовими тезами спікерів першого дня можна ознайомитися за посиланням.

Відкриваючи другий день форуму, Анна Огренчук, програмна координаторка заходу та керуюча партнерка Юридичної групи LCF, наголосила на сталій динаміці трансформацій у сфері правосуддя. Вона пригадала, як долучилася до команди форуму ще на ранньому етапі — другого або третього року його проведення, — і відзначила, що попри те, що частина викликів збереглася, нині спостерігається значний прогрес. Особливо вагомими стали цьогорічні напрацювання в межах роботи над змінами до процесуальних кодексів — результат багатьох годин обговорень і правок, які, за словами спікерки, вже готові до розгляду на законодавчому рівні.

Окрему увагу пані Анна присвятила реформі адвокатури, підкресливши її значення як невід’ємної складової системи правосуддя. Вона окреслила ключові теми другого дня форуму — євроінтеграцію, оновлення процедур добору суддів, навантаження, зумовлене війною, та роль міжнародних інструментів у захисті інтересів України. «Кожен із нас є частиною процесу наближення України до Європи», — наголосила Анна Огренчук, подякувавши Проєкту ЄС «Право-Justice» за сталість підтримки навіть у найскладніших умовах.

До відкриття події приєдналася Ірина Мудра, Заступниця Керівника Офісу Президента України. У своєму зверненні вона наголосила на важливості професійної розмови по суті та підкреслила, що реформи в секторі правосуддя мають відбуватися не задля декларацій, а як глибокі зміни, необхідні самій Україні. Пані Ірина відзначила, що незалежність суддів, цифровізація процесів, належне документування й сучасна процедура — це стандарти, які країна приймає добровільно, бо прагне змін і перемоги.

Окрему увагу вона приділила євроінтеграційному вектору та міжнародним ініціативам: створенню Спеціального трибуналу за злочин агресії проти України й компенсаційному механізму за рахунок заморожених активів РФ. Вона також висловила вдячність правничій спільноті, яка, попри війну, забезпечує доступ до правосуддя у складних умовах. «Право — це мистецтво досягати справедливості. І наше завдання — зробити це мистецтво реальністю для наших людей», — завершила свій виступ Ірина Мудра.

Розпочали форум із інтерв’ю з Головою Верховного Суду Станіславом Кравченком, інтерв’юером якого виступив Микола Стеценко, Президент Асоціації правників України, керуючий партнер AVELLUM.

Під час розмови обговорили питання територіальної організації судів, кадрової диспропорції, затримок із призначенням суддів та ролі ВККС. Голова Верховного Суду наголосив, що без чіткої законодавчої бази, яка визначає розміщення судів, доступ до правосуддя залишається нерівномірним. Навіть у регіонах, де давно існує потреба, суди працюють у непридатних приміщеннях або взагалі не функціонують. Кадрові перекоси в системі також стали причиною того, що суди працюють або на межі, або зовсім без суддів. За його словами, без прозорих і швидких процедур добору та призначення суддів ситуацію змінити неможливо.

Окремо порушили питання тиску на суддів — як суспільного, так і адміністративного. Було піднято тему доброчесності, ролі громадського контролю та можливих ризиків, пов’язаних із фрагментарним поширенням інформації про судові рішення. Голова ВС висловився за збереження балансу: з одного боку — контроль, з іншого — повага до інституції та процедур. Судова влада не уникає публічності, однак для ефективної роботи суддям потрібна підтримка, а не постійний тиск.

Також обговорили довіру до правосуддя. Станіслав Кравченко звернувся до результатів нещодавніх соціологічних досліджень, які демонструють неоднозначну картину. Водночас із високим рівнем формальної довіри, велику роль відіграють чутки та емоції. За його словами, важливо не лише збирати дані, а й інтерпретувати їх правильно — з урахуванням контексту та реального досвіду людей.

Першу сесію другого дня XIV Судового форуму було присвячено ключовим аспектам євроінтеграції в секторі правосуддя. Модерувала дискусію Анна Огренчук, програмна координаторка форуму та керуюча партнерка Юридичної групи LCF.

Фокус обговорення охоплював відкриття Кластеру 1 «Основи» у межах перемовин про вступ України до ЄС, поточний стан реалізації судової реформи, стратегічні виклики, інституційну спроможність державних органів, виконання Дорожньої карти з верховенства права, а також роль громадського сектору та міжнародної технічної допомоги в процесах трансформації. Учасники сесії порушили питання як загального стратегічного вектору, так і конкретних механізмів імплементації європейських стандартів у національну судову систему.

У своєму виступі Тарас Качка, Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, окреслив поточний статус відкриття Кластеру 1 «Основи» та поділився ключовими позиціями щодо ролі правничої професії в подальшій євроінтеграції. Він наголосив, що в питанні правосуддя не йдеться про механічне перенесення абстрактних європейських стандартів, а радше про те, як вибудовувати сучасну систему правосуддя, спираючись на власні традиції та за участю фахової спільноти — адвокатів, прокурорів, суддів, науковців.

Пан Тарас підкреслив, що нині Україна перебуває на завершальному етапі масштабної реформи правосуддя, започаткованої ще 2016 року, з ключовим акцентом на перезапуск інституцій. У цьому контексті він відзначив стабільну роботу Вищої ради правосуддя та ВККС, наголосивши, що «нормальна атмосфера» у цих органах — це, передусім, відсутність паралічу через внутрішні конфлікти та здатність ухвалювати складні рішення.

Окрему увагу Віце-прем’єр приділив питанням доброчесності в судовій системі. Він вважає, що суспільство має бути впевненим у дієвості інструментів перевірки доброчесності, й нагадав про обговорення законопроєкту 1165-2. За його словами, попри гострі дискусії, було досягнуто збалансованого результату, який знизив політичну напругу та зосередився на реальних механізмах перевірки. Він закликав зберігати відкритість до вдосконалення інструментів, доки не буде сформовано сталу довіру.

Також Тарас Качка окреслив низку актуальних завдань, зокрема необхідність оновлення Кримінального процесуального кодексу з урахуванням балансу між процесуальною економією та гарантіями справедливого судового розгляду. Він попередив про ризики, коли спрощення процедур може призвести до рішень ЄСПЛ щодо порушення прав людини. Віце-прем’єр акцентував, що реформа має бути комплексною — охоплювати як судову, так і правоохоронну систему, а також передбачати оновлення інституту судової експертизи, який потребує системного перегляду.

Генеральний директор Директорату з питань правової політики Офісу Президента України Віктор Дубовик, акцентував увагу на складності інтерпретації звітів щодо стану правосуддя в Україні, які останнім часом активно обговорюються як на національному, так і на міжнародному рівні. За його словами, в окремих документах трапляються прямо протилежні оцінки одних і тих самих законопроєктів, що ускладнює прийняття зважених рішень. Як приклад він згадав законопроєкт про заборону ототожнення адвоката з клієнтом: в одному розділі звіту йшлося про необхідність його термінового підписання, а в іншому — про потребу у ветуванні.

Пан Віктор звернув увагу на важливу роль громадянського суспільства в підготовці таких звітів. За його словами, навіть тіньові документи на 80% корелюють із офіційними звітами, що свідчить про високий рівень обізнаності та залученості української експертної спільноти. Водночас він наголосив, що подібна непослідовність у рекомендаціях може працювати проти України після її вступу до ЄС, особливо якщо інформація з таких звітів буде використана як підґрунтя для рішень у державах-членах.

Окремим блоком виступу стало питання кадрового дефіциту в судовій системі. Віктор Дубовик підтвердив, що на рівні судів першої інстанції спостерігається негативна динаміка: попри те, що торік було призначено 424 нових суддів, кількість вибулих перевищила ці показники на 10–20%. У судах апеляційної інстанції ситуація є ще більш напруженою. Як приклад, він навів Сумський, Житомирський та Закарпатський апеляційні суди, де кількість вакантних посад досягає 75–87%.

Наприкінці виступу він повідомив, що станом на початок тижня Вища рада правосуддя внесла Президенту України подання на призначення ще 85 суддів, і висловив сподівання, що ці призначення будуть якнайшвидше реалізовані. Він також зауважив, що вирішення кадрових проблем є серед пунктів, які згадуються в контексті виконання зобов’язань перед міжнародними партнерами, зокрема МВФ.

Про основні аспекти реалізації Дорожньої карти з верховенства права, вже досягнутий прогрес, виклики та подальші кроки розповіла Людмила Сугак, в.о. Міністра юстиції України.

За її словами, Дорожня карта включає як законодавчі, так і імплементаційні заходи з дедлайном у 2027 році. Документ перебуває під постійним моніторингом з боку української сторони та європейських партнерів. Вже підготовлено три моніторингові звіти, а в блоці правосуддя частину заходів виконано. Серед завершених ініціатив — затвердження положень про порядок і методологію кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді, про регулярне оцінювання суддів, а також про звіти Вищої школи суддів. Посилено спроможність Служби дисциплінарних інспекторів і Громадської ради доброчесності, хоча ще очікується створення відповідного секретаріату.

Окремо Людмила Сугак зупинилася на подальших кроках, серед яких — цифровізація виконавчого провадження. Вона підкреслила, що відповідні зобов’язання синхронізовані не лише в межах Дорожньої карти, а й у межах інших програм, зокрема Ukraine Facility Plan. Такий підхід, за її словами, дає змогу уникнути дублювання завдань і різних строків їх реалізації. Вона зазначила, що звіти — як офіційні, так і тіньові — ретельно аналізуються, і рекомендації з них враховуються при формуванні подальших дій.

Серед основних викликів спікерка назвала складність координації. У межах лише блоку правосуддя до реалізації заходів залучено 17 органів державної влади, а також Європейську комісію та громадянське суспільство. Як підкреслила пані Людмила, усі сторони мають спільну мету, однак шляхи її досягнення часто розходяться, що призводить до інтенсивних дискусій на етапі імплементації.

Для ефективного управління процесом у Міністерстві юстиції створено спеціальний моніторинговий механізм. Щомісяця проводяться зустрічі у форматі робочих підгруп для оцінки стану виконання, виявлення перешкод і визначення потреб у підтримці. Крім того, міністерство регулярно проводить онлайн-консультації з Європейською комісією, звітуючи про поточні досягнення й труднощі. Людмила Сугак також наголосила, що багато заходів мають не лише нормативний, а й технологічний компонент, як-от ІТ-інфраструктура ЕСІКСа, що вимагає значних ресурсів і часу для реалізації.

Євген Крапивін, керівник напряму «Правопорядок» Лабораторії законодавчих ініціатив, акцентував увагу на ширшому підході до сфери правосуддя, яка охоплює не лише суди, а й адвокатуру та прокуратуру. У цьому контексті він звернувся до ролі громадянського суспільства у процесі реформ, зокрема до тіньових звітів, які стають важливим джерелом аналітики для європейських партнерів.

За його словами, Лабораторія законодавчих ініціатив вже другий рік поспіль координує підготовку комплексного тіньового звіту щодо 23-го та 24-го розділів acquis communautaire. Цьогорічний документ обсягом понад тисячу сторінок, за словами спікера, демонструє високий рівень фахової аналітики та глибину розуміння європейських стандартів. Він зазначив, що збіг у 80% з офіційним звітом Європейської комісії є підтвердженням цього. Разом із тим, пан Євген підкреслив різницю між аналітичними центрами, які оперують складними, але професійно обґрунтованими рекомендаціями, і так званими watchdog-структурами, що вдаються до радикальних гасел без глибинного аналізу.

Окрему увагу пан Євген приділив темі прокуратури, підкресливши, що у сфері правосуддя ця інституція є важливою складовою. Він зауважив, що останні зміни в законодавстві, зокрема липневі правки щодо САП і НАБУ, мали негативний вплив на процесуальну незалежність органів прокуратури. Закон 4555-IX, що дозволяє без конкурсу потрапити до прокуратури вищого рівня, на його думку, створює дисбаланс із вимогами до вступу в окружні прокуратури, де конкурси залишаються чинними. Така ситуація, за словами експерта, підриває логіку меритократичного підходу, що декларувався з 2014 року.

Також експерт наголосив, що тимчасові зміни, запроваджені на період воєнного стану, можуть мати довготривалі наслідки. Він закликав до відновлення інституційного балансу в системі правосуддя, орієнтованого на фаховість, прозорість і відповідальність.

На ролі міжнародної технічної допомоги (МТД) у підтримці реформ в Україні зосередив увагу Володимир Чабан, керівник компоненту «Судова реформа» Проєкту ЄС «Право-Justice». Він пояснив, що МТД — це не абстрактні чи нерегламентовані ресурси, а чітко врегульований інструмент підтримки, який функціонує на основі законодавчих норм і спрямований на розвиток українських державних інституцій. У випадку Проєкту ЄС «Право-Justice» донором виступає Європейський Союз, а допомога надається безповоротно і безоплатно у вигляді фінансових, матеріальних, інтелектуальних або технічних ресурсів.

Володимир Чабан наголосив, що МТД — це не просто донор, а учасник процесу реформ. Ключовими принципами цієї взаємодії є спільна мета та постійна співпраця. У цьому контексті він виокремив координацію з Міністерством юстиції України, Вищою радою правосуддя, Офісом Генерального прокурора тощо. Одним із прикладів якісної координації він назвав Наглядовий комітет із питань впровадження ЕСІТС, де залучені всі ключові гравці сектору.

Володимир Чабан також зазначив, що Проєкт ЄС «Право-Justice» орієнтується у своїй роботі на ключові стратегічні документи — Дорожню карту у сфері верховенства права, звіт Єврокомісії в межах пакету про розширення, а також Ukraine Facility Plan. Він підкреслив масштабність завдань: понад 500 заходів для досягнення більш ніж 100 стратегічних результатів. Саме тому робота Проєкту передбачає тісний діалог із бенефіціарами щодо визначення точкової потреби у допомозі, її обсягу, плану дій і підтримки на шляху до досягнення поставлених цілей у визначені строки.

На звершення сесії модераторка Анна Огренчук запитала в спікерів: «Якби вам потрібно було визначити один ключовий виклик наступного року на шляху реалізації дорожньої карти, що б ви назвали? Спікери поділилися власники думками, зокрема:

• Необхідність комплексного оновлення КПК як основи завершення реформи судової та правоохоронної систем.
• Проведення реформи судової експертизи як міжінституційного елементу системи правосуддя.
• Залучення міжнародних експертів до кадрової політики у правосудді, з урахуванням потреби у зваженому, фаховому підході без надмірного впливу адвокаційних ініціатив.
• Реформа адвокатури — має бути глибокою, відповідати інтересам держави, юридичної спільноти та міжнародним зобов’язанням України перед ЄС.
• Цифровізація судової системи — важлива для мінімізації людського впливу, автоматизації та прискорення процесів, а також уніфікації судової практики.
• Відсутність стратегічної кримінальної політики — правоохоронна система діє реактивно, не проактивно; необхідно впровадити стратегічне планування.
• Люди, час і сильні інституції, які спроможні втілювати ці зміни.

«На мою думку, одним із головних викликів є єдність. У нас немає ані часу, ані ресурсів на те, щоб не бути єдиними в позиції — потрібно відкинути будь-які політичні чи неполітичні вподобання. Верховенство права, у своїй суті, не має тіней у вигляді персональних симпатій. І я переконана, що наша спільнота — це спільнота однодумців, здатних дійти спільної позиції», — підсумувала Анна Огренчук.

Сектор правосуддя

Другу сесію форуму, присвячену реформуванню судової системи, модерував Юліан Хорунжий, старший партнер Ario Law Firm. Розпочинаючи панель, він жартівливо зауважив: «Я мрію прийти на судовий форум, щоб на судовому форумі не було теми судової реформи». Пан Юліан нагадав, що тема судової реформи звучить на цьому форумі вже одинадцять років поспіль. І додав, що має надію, аби на 15-му форумі ми вже говоритимемо не про процес, а про результат.

У фокусі обговорення сесії були ключові виклики, пов’язані з кадровим забезпеченням, незалежністю суддів, доброчесністю кандидатів та оновленням системи суддівської освіти.

Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Роман Сабодаш ознайомив учасників із поточним станом добору суддів. Він повідомив, що триває перевірка практичних завдань понад трьох тисяч кандидатів на посади суддів першої інстанції. Паралельно добігає кінця перша черга конкурсу в апеляційні суди загальної юрисдикції, а друга — у судах міст-мільйонників — перебуває на етапі співбесід. Завершується конкурс до Вищого антикорупційного суду, розпочинається відбір до спеціалізованих адміністративних судів, і досі залишається невирішеним питання з конкурсом до Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Роман Сабодаш звернув увагу на складні умови проведення конкурсів в умовах війни. Лише за літо комісія організувала тестування для понад 8,5 тисяч кандидатів, забезпечивши роботу в умовах повітряних тривог і в сховищах — зокрема, за підтримки Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Проєкту ЄС «Право-Justice». Він підкреслив, що для комісії це був серйозний виклик, який вдалося подолати завдяки професійності секретаріату та підтримці партнерів.

Тетяна Огнев’юк, партнерка AMBASSADORS, звернула увагу на психологічні та репутаційні виклики, з якими стикаються кандидати на суддівські посади. Вона нагадала, що конкурси — це не змагання у «чистому полі», а серія процедур, після яких деякі люди можуть зазнати «травм» — зокрема, через підрив репутації або негативні висновки про їхню компетентність чи етику. Вона порівняла такі конкурси з «Олімпійськими іграми», де учасники, маючи попередню суддівську практику, можуть опинитися під сумнівом та перевіркою не лише професійних, але й моральних характеристик.

Водночас вона підняла питання про баланс між правом на приватність кандидата та правом суспільства знати про майбутнього суддю — перевірка родинних зв’язків, майнового стану, минулого тощо. За її словами, нинішня практика іноді перетягує «маятник» у бік надмірної перевірки, що може призвести до несправедливості. Пані Тетяна окремо розповіла про випадки, коли кандидати, яким раніше відмовили в допуску через оцінку доброчесності, через суд добилися відновлення права участі в конкурсі.

З огляду на це, спікерка вважає, що системі потрібна чітка, збалансована процедура, яка б одночасно гарантувала доброчесність і враховувала право суддів на гідність і захист репутації. Такий підхід, за її словами, допоможе забезпечити справедливість і довіру при відборі суддів.

Заступниця Голови Вищої ради правосуддя Оксана Кваша звернула увагу на складність та емоційне навантаження процесу добору суддів, порівнюючи його з психологічно важкими випробуваннями. Вона зазначила, що після проходження співбесід у ВККС і ВРП кандидати можуть відчувати психологічне виснаження, проте ці процедури не мають на меті покарання чи приниження, а є способом перевірити, чи справді людина готова до викликів суддівської професії. Вона підкреслила, що члени ВРП прагнуть бути коректними і толерантними, як у змісті питань, так і в способі їхнього озвучення.

Пані Оксана також порушила тему прозорості та приватності під час співбесід. Вона наголосила, що іноді замість публічного обговорення делікатних питань ВРП надає кандидатам письмові запити, але, на жаль, не всі встигають відреагувати до початку трансляції. Тому частина особистої інформації кандидатів може опинитися у відкритому доступі, що створює додатковий дискомфорт. За словами спікерки, це — ще одне підтвердження того, наскільки добір суддів неможливо зробити повністю ідеальним і без впливу людського чинника.

Окрему увагу вона приділила питанню готовності кандидатів, які перебувають за кордоном, повернутися до України. В умовах війни ризики зростають, але Вища рада правосуддя не може допустити, щоб посади займали ті, хто в подальшому не зможе виконувати обов’язки в країні. У її виступі також прозвучала думка, що співбесіда — це не лише процедура оцінювання, а й спосіб для самої людини усвідомити, чи здатна вона бути суддею в сучасних реаліях.

Про реформу суддівської освіти як важливий елемент судової реформи загалом розповів Микола Оніщук, ректор Національної школи суддів України. Він підкреслив, що довіра до суду, професійність, незалежність та етика суддів починаються з якісної освіти. В умовах кадрового дефіциту, численних конкурсів і нових викликів Школа суддів водночас навчає чинних суддів, кандидатів і новопризначених. Зміст навчання активно оновлюється з урахуванням стандартів ЄС: додаються модулі з права ЄС, практики ЄСПЛ, антикорупційних норм, доброчесності, етики, цифровізації та комунікації в умовах суспільного тиску.

Окрему увагу пан Микола приділив новому механізму регулярного оцінювання суддів, який має замінити кваліфікаційне. Новий підхід передбачає чотири джерела оцінювання: тренерами Школи, колегами-суддями, самими суддями через анкети самооцінки та громадськими об’єднаннями. Він зауважив, що в Україні немає досвіду в реалізації такої системи, тому розробляються відповідні методичні рекомендації й навчальні програми для кожної групи оцінювачів. Завдання — зробити оцінювання корисним і розвитковим, а не контрольним інструментом.

Також ректор НШСУ звернув увагу на модернізацію установи: оновлення методичних матеріалів, цифровізацію, запуск подкастів, створення Центру комунікацій, впровадження індивідуальної освітньої траєкторії для суддів. За його словами, всі ці зміни мають зміцнити інституційну спроможність Школи й дозволити готувати суддів, спроможних працювати в умовах нових викликів та євроінтеграційних вимог.

Україна на міжнародній судовій арені

Третю сесію форуму модерував Сергій Гришко, керуючий АБ Сергія Гришка «Кверітіус Україна». У фокусі обговорення — участь України у стратегічних судових процесах проти Російської Федерації, практика Європейського суду з прав людини, міжнародно-правові механізми притягнення рф до відповідальності, перспективи стягнення збитків у закордонних юрисдикціях, а також правові аспекти застосування санкцій і міжнародна співпраця з Міжнародним кримінальним судом.

Під час свого виступу Віктор Тарасенков, радник судової практики Asters, зосередив увагу на безпрецедентному рішенні Високого суду Лондона у справі ПриватБанк проти Коломойського та Боголюбова. Він підкреслив, що ця справа унікальна вже тим, що позов ініціював сам банк, а не держава чи Фонд гарантування вкладів, і зробив це не в українській юрисдикції, а в іноземному суді.

У липні 2023 року суд визнав відповідальність відповідачів, а в листопаді ухвалив рішення про компенсацію: понад $3 млрд збитків та 76,4 млн фунтів стерлінгів судових витрат. Також суд залишив чинним всесвітній арешт активів (World Freezing Order) та не дозволив подання апеляції — хоча така можливість ще залишається через звернення до апеляційного суду напряму.

Суть справи полягала у виведенні коштів з банку колишніми власниками шляхом так званого циклічного кредитування — коли одні кредити погашались іншими, фактично не створюючи для банку жодної компенсації. Суд погодився із застосуванням до справи українських статей 1166 (відшкодування шкоди) і 228 ЦК (нікчемність правочинів через порушення публічного порядку), що є рідкісною практикою навіть для українських судів.

Пан Віктор звернув увагу на деталі, які виклали у рішенні — зокрема, про те, як менеджмент банку використовував закритий месенджер BLE, а пан Коломойський уникав електронного листування взагалі, використовуючи лише паперові документи, які одразу знищував. Суд також оцінив поведінку відповідачів як таку, що свідчила про усвідомлення ними протиправності дій, а спроби пана Боголюбова дистанціюватися — як зловживання правом.

Окрему увагу доповідач приділив питанню ролі експертів у справі. Суд скептично поставився до експертів з українського права, представлених відповідачами, вказавши, що вони фактично поводилися як адвокати, а не як незалежні фахівці. Цей аспект, за словами спікера, має стати уроком для майбутніх справ: при виборі експертів слід дбати про їхню нейтральність і професійність, адже це безпосередньо впливає на довіру суду до сторони.

Павло Бєлоусов, партнер BONO ⧗ LEGAL, зосередив увагу на проблематиці стягнення збитків з російської федерації на користь приватних суб’єктів у закордонних юрисдикціях. За його словами, механізми компенсації давно обговорюються на різних платформах, зокрема в межах Асоціації правників України. Водночас позитивних прецедентів досі немає, і головна причина цього — складність процесу, висока тривалість розгляду справ та завищені очікування щодо його швидкості. Пан Павло навів приклад справи, ініційованої у 2017 році, рішення в якій отримано лише в 2023-му, що свідчить про необхідність терпіння та наполегливості.

Серед ключових викликів спікер назвав відсутність сформованого міжнародного компенсаційного механізму, фрагментарність національних комісій з компенсацій, високу вартість та тривалість інвестиційного арбітражу, а також правову невизначеність щодо визнання й виконання українських судових рішень за кордоном. Окрему увагу він приділив питанню імунітету держав — попри зусилля суддів, які, тлумачачи право, формують нову практику, Верховна Рада досі не ухвалила спеціальний закон, який би врегулював ці питання.

Також пан Павло відзначив політичну чутливість заморожених активів рф, обмеження у можливості звернення стягнення на них, а також загальні проблеми сучасного світового правопорядку. На завершення він підкреслив, що системний підхід до вибору правових механізмів, а також виважене ставлення до ролі експертів і консультантів, можуть збільшити шанси українських заявників у цих складних справах.

Під час виступу Маргарита Сокоренко, Уповноважена у справах Європейського суду з прав людини, зосередила увагу на рішенні у справі «Україна та Нідерланди проти росії», яке було оголошене 9 липня 2023 року. Вона назвала його безпрецедентним і історичним, адже це перше рішення міжнародного суду, що стосується масових та системних порушень прав людини під час триваючої збройної агресії, а не після завершення активної фази конфлікту, як це зазвичай відбувається в міжнародній практиці. На її думку, це рішення має не лише юридичну, а й політичну вагу — зокрема в контексті обговорення майбутнього «справедливого миру» для України, який, на переконання держави, має враховувати правові висновки міжнародних судів.

Суд визнав, що порушення прав людини, допущені на тимчасово окупованих територіях, мають системний характер і тривають з 12 травня 2014 року — дати так званих «референдумів» у Донецьку та Луганську. Це юридично зафіксувало відповідальність росії за порушення прав людини ще задовго до повномасштабного вторгнення. Суд вказав на наявність адміністративної практики з боку рф, яка охоплює викрадення, тортури, незаконні затримання, утиски за національною ознакою, зокрема — за використання української мови. ЄСПЛ визнав, що це були не поодинокі порушення, а скоординована державна політика, спрямована на знищення України як суб’єкта міжнародного права.

Окрему увагу спікерка приділила правовій природі рішення. Вона наголосила, що ЄСПЛ детально обґрунтував співвідношення норм Конвенції про захист прав людини і міжнародного гуманітарного права, встановивши, що навіть під час війни Конвенція не втрачає своєї чинності. Це зміцнює позицію України у міжнародному правовому полі та формує потужну доказову базу в інших провадженнях, які стосуються російської агресії.

В межах обговорення Ганна Тищенко, заступниця директора Юридичного департаменту Міністерства фінансів України, окреслила, як сьогодні органи державної влади захищають інтереси України в міжнародних юрисдикційних органах. Вона наголосила, що юридична боротьба — невід’ємна частина гібридної війни, яку Російська Федерація веде проти України задовго до повномасштабного вторгнення.

За її словами, залежно від характеру спору, представництво інтересів держави здійснюють різні органи: Міністерство закордонних справ — у спорах між державами; Міністерство юстиції — у спорах з іноземними фізичними або юридичними особами, а також в ЄСПЛ; Міністерство фінансів — у спорах, пов’язаних з державними органами. Державні підприємства, у свою чергу, здебільшого самостійно захищають себе в іноземних судах.

Серед найрезонансніших справ, які наразі супроводжує Міністерство фінансів, пані Ганна назвала: позов державної корпорації розвитку ВЕБ.РФ на $4,5 млрд, справу про повернення «скіфського золота», яка тривала понад дев’ять років у судах Нідерландів, а також справу щодо євробондів Януковича, що триває з 2016 року. Вона також згадала про вже програні спори — «Татнефть проти України» та справу Міністерства земельних відносин Республіки Татарстан, де РФ намагається впливати на Україну через американські суди. Усі ці процеси, за словами спікерки, демонструють, як Росія використовує інструменти міжнародного правосуддя у своїй агресії проти України.

Юлія Кузнець, радниця VB Partners, експертка санкційної практики, зосередила увагу на першому рішенні Європейського суду з прав людини щодо українських санкцій — у справі ТОВ «М.С.Л. проти України», ухваленому у жовтні 2024 року. Це рішення стало унікальним, оскільки вперше за понад десятирічну історію застосування санкцій в Україні ЄСПЛ надав оцінку якості Закону «Про санкції», обґрунтованості рішень РНБО та указів Президента, а також ефективності судового контролю в подібних справах.

У периметрі аналізу Суду опинились санкції, застосовані до компанії у 2015 році. Тоді їх запровадили строком на один рік, згодом продовжили ще двічі. Компанія оскаржила санкції в судовому порядку, однак, як зазначила спікерка, національні суди обмежилися перевіркою процедури, не оцінивши обґрунтованість самих санкцій. У 2024 році компанія звернулася до ЄСПЛ.

Серед ключових висновків Суду: по-перше, закон України про санкції хоч і є загальним, але це виправдано обставинами його ухвалення у 2014 році. Водночас, його положення мають конкретизуватися в рішеннях РНБО та указах Президента. По-друге, ЄСПЛ визнав порушення через відсутність індивідуалізованої підстави для застосування санкцій: формальне цитування норм закону не дало можливості компанії підготувати ефективну правову позицію. По-третє, національні суди мають перевіряти саме обґрунтованість застосування санкцій, а не лише дотримання процедури — ця позиція не нова й підтверджена попередньою практикою ЄСПЛ.

Юлія Кузнець наголосила, що кожне рішення проти України варто сприймати не як поразку, а як шанс для вдосконалення. Зокрема, необхідно змінити підхід до обґрунтування санкцій: додатки до рішень РНБО більше не містять навіть графи для зазначення підстав, що, на думку не лише ЄСПЛ, а й Верховного комісара ООН з прав людини, суперечить міжнародним стандартам.

Олександр Зюзь, начальник відділу взаємодії з міжурядовими, державними та неурядовими організаціями управління організаційно-методичного та аналітичного забезпечення Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора, представив огляд багаторічної співпраці України з Міжнародним кримінальним судом (МКС), яка розпочалася ще 25 років тому, однак набула особливої інтенсивності після 2014 року. Саме тоді Україна вперше визнала юрисдикцію Суду, звернувшись із заявою щодо злочинів проти людяності та воєнних злочинів, вчинених під час подій Революції Гідності. У 2015 році Україна подала другу заяву — вже щодо подій у Криму та на сході України, включаючи дії представників Російської Федерації та так званих «ЛНР/ДНР».

Із 2015 по 2020 рік Офіс Генерального прокурора надіслав понад 20 інформаційних повідомлень до МКС із описами воєнних злочинів, серед яких: страти військовополонених, археологічні розкопки на окупованих територіях, руйнування культурної спадщини, Іловайська трагедія тощо. Ця активна співпраця стала рушієм у просуванні справ щодо України в рамках Римського статуту. У грудні 2020 року прокурор МКС офіційно оголосив про завершення попереднього вивчення ситуації та звернувся до судової палати із запитом на початок розслідування.

Після початку повномасштабного вторгнення, 2 березня 2022 року, було відкрито офіційне розслідування МКС під назвою «Ситуація в Україні». Воно охоплює всі види злочинів, які підпадають під юрисдикцію Суду, крім злочину агресії. Уже 17 березня 2023 року були видані ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової у справі про депортацію українських дітей — одна з найшвидших реакцій в історії міжнародного правосуддя. Надалі МКС також видав ордери на арешт колишнього командувача дальньої авіації та командувача Чорноморського флоту РФ у справах про атаки на українську критичну інфраструктуру.

Законодавчі тренди 2025: вплив на судову практику

Четверта сесія Форуму була присвячена законодавчим трендам 2025 року та їхньому впливу на судову практику. Модерував обговорення Олександр Оніщенко, партнер судової практики INTEGRITES. Учасники сесії зосередилися на практичних викликах застосування Закону про захист добросовісних набувачів, стандартах відповідальності керівників у контексті фідуціарних обов’язків, правових наслідках скасування Господарського кодексу, особливостях застосування позовної давності в умовах воєнного стану, а також на тенденціях у практиці господарських судів щодо захисту інтересів держави.

Про трансформацію приватного права, необхідність модернізації правового середовища та скасування Господарського кодексу України розповів Олексій Кот, директор Інституту правотворчості та науково-правових експертиз, доктор юридичних наук.

Він нагадав, що понад два десятиліття в Україні паралельно існували два кодекси — Цивільний і Господарський, що створювало правову дуалістичність у сфері приватного права. За словами Олексія Кота, ще з 2019 року команда експертів почала системну роботу над концепцією оновлення цивільного законодавства, яка логічно включала скасування Господарського кодексу. Цей напрям, що отримав підтримку у вигляді законопроєкту №6013, а згодом — ухваленого Закону №4196, став не кінцем, а початком великої реформи цивільного законодавства.

Олексій Кот підкреслив, що Господарський кодекс, попри свою назву, фактично лише дублював або суперечив положенням Цивільного кодексу, а його застосування у судовій практиці було вкрай обмеженим. Він також акцентував увагу на проблемах, які породив ГК, зокрема — необґрунтовану множинність організаційно-правових форм, що не відповідали європейським стандартам. У зв’язку з цим однією з ключових задач стало впровадження закритого переліку юридичних осіб.

Окремо спікер зупинився на трансформації інституту господарського відання та оперативного управління, що є рудиментом радянської моделі права. Робоча група, до складу якої входить і Олексій Кот, запропонувала сучасну заміну цьому інституту — узуфрукт, який знайшов відображення у законодавчих напрацюваннях.

Не менш важливим напрямом він назвав повернення у структуру Цивільного кодексу таких сфер, як сімейне право, міжнародне приватне право, право інтелектуальної власності, а також запровадження нових книг — зокрема, Книги 9, яка має врегулювати питання власності прав і держреєстрації. Всі ці напрацювання наразі проходять активне обговорення, і Олексій Кот закликав професійну спільноту долучатися до цього процесу, підкреслюючи, що зараз — саме той момент, коли можна вплинути на майбутнє правової системи України.

Про правові нюанси обчислення позовної давності у світлі останніх законодавчих змін розповів Євген Петров, суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Він акцентував на підходах Верховного Суду до застосування поняття «продовження» позовної давності у зв’язку з карантинними та воєнними обмеженнями, зауваживши, що хоча такий термін і не передбачений Цивільним кодексом, його застосування не створює конфлікту норм. Велика Палата ВС у постанові від 2 червня 2025 року підтвердила: якщо строк не сплив до 2 квітня 2020 року, він спочатку вважався продовженим на період карантину, а потім — зупиненим на час дії воєнного стану. З вересня 2025 року строки рахуються у звичайному порядку.

Суддя навів практичні ситуації, які вже викликають питання в судах першої інстанції. Зокрема, йдеться про випадки, коли особи, виїхавши за кордон, не скористались наданими строками через війну. Верховний Суд наполягає, що об’єктивні обставини повинні свідчити не лише про те, що особа знала, а й повинна була знати про порушення права. У цьому контексті окремо звертається увага на підходи до визначення моменту початку перебігу строку у спорах за участі держави, зокрема, за позовами прокурорів у земельних справах.

Також Євген Петров зосередився на практиці у спорах щодо забезпечувальних зобов’язань. Велика Палата вказала, що сплив позовної давності за основним зобов’язанням не означає автоматичне припинення іпотеки. Суди мають зважати на момент, коли у сторони виникло право на звернення з відповідною вимогою. Крім того, увагу привернули останні висновки ВС щодо застосування строків у справах про визнання заповіту недійсним — з урахуванням таємниці заповіту та моменту, коли особа об’єктивно могла дізнатись про зміст документа.

Питання балансу між захистом права власності та суспільним інтересом у справах щодо добросовісних набувачів стало акцентом виступу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Юрія Чумака. У своєму виступі він проаналізував сучасні законодавчі новації, включно з положеннями закону № 4219, який передбачає механізм захисту добросовісного набувача, зокрема — зобов’язання попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду як умови для витребування майна.

Юрій Чумак наголосив, що добросовісність набувача презюмується і саме позивач має доводити протилежне — наявність обставин, які свідчать, що набувач знав або повинен був знати про незаконність відчуження. Особливу увагу спікер звернув на важливість наявності чіткого переліку необоротоздатних активів, який має бути відкритим і доступним для потенційних покупців. Наявна практика, коли особа купує об’єкт за всіма формальними ознаками правомірності, а потім виявляється, що цей об’єкт був виключеним з цивільного обігу, є неприйнятною.

Спираючись на актуальну судову практику, зокрема постанови Великої Палати та Касаційного господарського суду, пан Юрій підкреслив, що втручання у право власності добросовісного набувача без компенсації суперечить стандартам ЄСПЛ. Добросовісний набувач не має нести надмірний тягар через недосконалість державного регулювання або помилки попередніх власників. У практиці судів дедалі більше уваги приділяється саме питанням пропорційності втручання, обґрунтованості суспільного інтересу та необхідності гарантій компенсації.

Виступ завершився прикладами із судової практики щодо позовної давності, обмеження на витребування майна, зокрема в межах малої приватизації, та акцентом на тому, що тільки зважений баланс між приватним і публічним інтересом забезпечує стабільність правовідносин та довіру до судової системи.

У фокусі виступу Володимира Єніча, партнера AVER LEX, була практика господарських судів у справах з державним елементом в умовах воєнного стану. Він окреслив адвокатський погляд на ключові позиції, які вже сформувала касація, та проаналізував актуальні тенденції, що з’явилися у 2022–2025 роках. Пан Володимир звернув увагу на зростання кількості спорів за участі держави після початку повномасштабного вторгнення та на розвиток спеціалізації в судовій практиці замість появи зовсім нових правових позицій.

Серед розглянутих кейсів — позиція про неможливість заходів забезпечення позову, які фактично зупиняють виконання договору публічної закупівлі до рішення по суті. Суд зазначив, що Закон України «Про публічні закупівлі» має статус спеціального закону, тому забороняти Держказначейству проводити платежі — неправомірно, особливо коли йдеться про ремонти критичної інфраструктури. Також було роз’яснено підхід до спорів щодо захисних споруд: господарська касація визнала недоцільним негаторний позов на користь віндикації, коли право власності на об’єкт зареєстроване за приватним суб’єктом.

Окрему увагу пан Володимир приділив справам з питань приватизації. Зокрема, суди акцентували на правильному способі захисту переможця аукціону — вимога про визнання договору укладеним, а не скасування акта торгів. У справі щодо оцінки майна, суд підтвердив, що навіть якщо оцінка проведена в інший рік, її можна використовувати, якщо не минуло 18 місяців. Також спікер згадав про справи щодо об'єднання земельних ділянок і витребування їх у межах попередньої конфігурації, що може заповнити наявні прогалини у законодавстві. Наприкінці виступу він зупинився на проблемах правозастосування у справах щодо підсанкційних осіб, зокрема щодо обмежень на державну реєстрацію змін у структурі власності юридичних осіб.

Асоціація правників України висловлює вдячність за підтримку в організації форуму Проєкту ЄС “Право-Justice” та Expertise France, Генеральному партнеру — Юридичній групі LCF, партнерам — AVER LEX, VB PARTNERS, партнерам сесій — Ario Law Firm, INTEGRITES, Queritius, однодумцям — AMBASSADORS, Асоціації приватних виконавців України та Baker McKenzie.