У відповідь на триваючу повномасштабну агресію Росії проти України, юридична спільнота вкотре об’єднала зусилля для підтримки правової системи та захисту прав людини. Саме цьому була присвячена публічна дискусія “Justice Under Fire: The Legal Profession’s Role in Ukraine’s Response to Aggression”, що відбулася 4 листопада 2025 року в Торонто. Захід організовано Інститутом прав людини АПУ спільно з Міжнародною асоціацією юристів (IBA), Школою державної політики та глобальних питань ім. Манка, Конгресом українців Канади, Українсько-канадською асоціацією юристів, неурядовою організацією «Canadian Lawyers for Ukraine» та за підтримки юридичних фірм Aequo, Asters, Avellum, Integrites, LCF, Sayenko Kharenko, Dentons Toronto та особисто Стіва Бюжольда (Steeves Bujold).

Захід зібрав правників з України та Канади, представників органів влади, академічної спільноти, громадянського суспільства та донорів, аби спільно обговорити, як зміцнити професійну солідарність і посилити відповідальність за міжнародні злочини.

Напередодні, 3 листопада 2025 року, в межах щорічної конференції Міжнародної асоціації юристів (IBA) відбувся сніданок “Open Ukraine: Justice AND Peace”, організований Міжнародною асоціацією юристів  спільно з Інститутом прав людини АПУ.

Правники відіграють критично важливу роль у боротьбі за справедливість — працюючи під обстрілами, документуючи воєнні злочини й забезпечуючи дотримання прав людини. Під час зустрічі в Торонто учасники говорили про юридичні виклики в умовах війни, правовий захист жінок, дітей та переміщених осіб, підтримку українського бізнесу через правові інструменти, а також довгострокову допомогу Канади у впровадженні правових реформ в Україні. У фокусі — питання міжнародного партнерства як важливого елементу посилення демократичних інституцій та зміцнення самої юридичної професії.

Відкриваючи подію, Президент Асоціації правників України Микола Стеценко звернувся до учасників із вдячністю за підтримку та солідарність, особливо з боку Канади, яка з початку повномасштабної війни надала Україні близько 22 мільярдів доларів допомоги. Пан Микола наголосив, що попри стійкість українських Збройних Сил і міжнародну підтримку, війна триває і вона несе загрозу не лише Україні, а й усій системі міжнародного правопорядку. Він підкреслив, що завдання юридичних спільнот — шукати спільні рішення, які дозволять посилити механізми підзвітності, захистити права людини та зміцнити верховенство права.

Окрему увагу Микола Стеценко приділив ролі АПУ як провідної організації українських правників, яка з 2022 року координує міжнародні правничі ініціативи у відповідь на агресію РФ. Він розповів про основні напрямки діяльності Асоціації: моніторинг судових процесів у справах про воєнні злочини, допомогу постраждалим, навчання юристів стандартам справедливого судочинства та роботу Інституту з прав людини АПУ. «Наша місія, як юристів і як громадян, — зробити все, аби справедливість була сильнішою за війну», — резюмував пан Стеценко.

Під час відкриття заходу Президентка Конґресу українців Канади Александра Хичій подякувала всім партнерам і організаторам за ініціювання цієї важливої розмови про роль юридичної спільноти в умовах війни. Вона висловила особливу вдячність Асоціації правників України, Інституту прав людини та Міжнародній асоціації юристів, а також усім спонсорам події і компанії Dentons за гостинність.

Пані Александра підкреслила, що Україна вже понад тисячу днів веде боротьбу проти повномасштабної агресії, яку Росія сподівалася завершити за три дні. Вона нагадала, що ця стійкість стала можливою завдяки рішучості українців та підтримці міжнародних союзників. Звертаючись до юридичної спільноти, Александра Хичій наголосила, що у відповідь на воєнні злочини проти мирного населення Україна не лише обороняється, а й формує нову модель міжнародної справедливості. «Ми не просто прагнемо миру — ми прагнемо справедливого миру», — зазначила пані Хичій, цитуючи Президента України Володимира Зеленського.

Наталія Вандервоорт, Віцепрезидентка Канадської асоціації українських юристів (UCBA), наголосила на особливій атмосфері заходу, який об’єднав людей із різним професійним і життєвим досвідом, але спільним прагненням підтримати Україну. Вона підкреслила, що серед учасників — і ті, хто нещодавно прибув із України, і ті, хто ніколи там не був, проте щиро долучається до розмови про майбутнє держави. Саме така відкритість і різноманіття, за словами пані Вандервоорт, створюють справжню силу правничої спільноти.

Спікерка також розповіла про зростання UCBA, яка нині об’єднує понад 300 юристів із різних провінцій Канади — від Британської Колумбії до Нової Шотландії. Серед її членів — фахівці з корпоративного, сімейного, судового та міжнародного права, представники кількох поколінь українців і новоприбулі правники, які тільки починають кар’єру в Канаді. Незалежно від досвіду чи походження, усіх їх єднає прагнення використовувати свої знання задля підтримки України, її народу та верховенства права. Завершуючи виступ, пані Наталія сказала: «Слава Україні!».

Професор Ірвін Котлер, член Королівської привілейованої ради Канади (P.C.), офіцер Ордена Канади (O.C.), офіцер Національного ордена Квебеку (O.Q.), почесний адвокат Квебеку (Ad.E), колишній Міністр юстиції та Генеральний прокурор Канади, багаторічний парламентарій, Голова Центру прав людини Рауля Валленберга, під час відкриття заходу наголосив, що головною метою цієї події є справедливість для України. Він відзначив високу професійність Асоціації правників України та її Інституту прав людини, подякувавши за організацію вчасного і надзвичайно важливого заходу. Професор підкреслив, що питання відповідальності за злочин агресії проти України стало пріоритетом у діяльності Центру Валленберга, і нагадав, що саме створення Спеціального трибуналу для розслідування цього злочину є одним із ключових досягнень останніх років.

Він також звернув увагу на необхідність покарання за інші міжнародні злочини, що випливають із акту агресії: воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Серед них — депортація українських дітей, сексуальне насильство проти жінок, а також інші масові злочини, які не можуть залишитися безкарними. Пан Котлер підкреслив важливість репрофілювання заморожених російських активів для фінансування відшкодування та репарацій Україні, наголосивши, що прагнення справедливості має бути нашим спільним моральним і політичним пріоритетом.

Міжнародне право під тиском війни: як світ реагує на агресію Росії

Професор Майкл Байєрс, співдиректор Інституту дослідження космосу та професор Університету Британської Колумбії, у ключовій промові розмірковував про виклики, що постали перед міжнародним правом унаслідок агресії Росії проти України. Він нагадав, що саме міжнародне право — система, створена державами для регулювання їхніх взаємин, — сьогодні проходить серйозне випробування. Попри порушення норм міжнародного права та блокування роботи Ради Безпеки ООН, професор Байєрс наголосив: «Україна залишається суверенною, незалежною, демократичною державою — завдяки мужності свого народу та підтримці інших демократичних країн, які постачають зброю, фінансування, розвіддані та застосовують санкції проти агресора». Саме ці дії, за його словами, є практичною формою застосування міжнародного права навіть у протистоянні ядерній державі.

Він також окреслив роль міжнародних судових інституцій — Міжнародного кримінального суду, Міжнародного суду ООН і новоствореного Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України у забезпеченні майбутньої відповідальності російських лідерів. Професор навів численні приклади воєнних злочинів Росії, включно з тортурами, убивствами цивільних, депортацією дітей та ударами по цивільній інфраструктурі, підкресливши, що безкарність не може бути прийнятною нормою. Окремо він звернув увагу на важливість санкцій, дипломатичної ізоляції та сучасних технологій — від замороження активів до супутникової розвідки, як дієвих інструментів примусу до дотримання міжнародного права.

Роль професії правника під час війни в Україні

Панельну дискусію про правничу професію в умовах війни в Україні модерував французький журналіст Стефан Сіоан. Він наголосив, що війна стала не лише випробуванням для держави, а й для самої суті правосуддя. За його словами, сьогодні українська правнича спільнота опинилася на передовій боротьби за відповідальність за міжнародні злочини, працюючи у зруйнованих судах, документуючи докази просто під обстрілами та щодня відстоюючи верховенство права.

Модератор зазначив, що попри руйнування й обмежені ресурси, українські юристи продовжують працювати, крок за кроком відновлюючи справедливість. Одним із головних викликів, за його словами, є узгодження національних розслідувань із міжнародними механізмами, адже лише спільні зусилля правничої спільноти здатні забезпечити реальну відповідальність за злочини проти України.

Андрій Костін, Посол України в Королівстві Нідерланди, Генеральний прокурор України у 2022–2024 роках, у своєму виступі окреслив головні напрямки роботи України у сфері відновлення справедливості. Він розповів про створену модель «Павутиння підзвітності» (Web of Accountability), що об’єднує п’ять взаємопов’язаних елементів. Серед них — національні розслідування понад 190 тисяч воєнних злочинів, спеціалізація на справах, пов’язаних із дітьми, сексуальним насильством і знищенням культурної спадщини, а також активна взаємодія з міжнародними інституціями, зокрема з Міжнародним кримінальним судом, який видав ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової.

Окремо він зупинився на ініціативі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, який, за його словами, має заповнити прогалину міжнародного правопорядку. Пан Андрій наголосив, що саме злочин агресії став першопричиною масових воєнних злочинів та злочинів проти людяності, тому його розслідування є принциповим. Україна, попри скепсис, змогла залучити до обговорення понад 40 держав і підписала угоду з Радою Європи. Він підкреслив, що трибунал має забезпечити покарання не лише для вищого політичного керівництва Росії, а й для військових та інших посадовців, причетних до злочинів.

Говорячи про систему репарацій і компенсацій, Андрій Костін зазначив, що у Гаазі вже діє Реєстр збитків, а після грудневої конференції буде створено Міжнародну комісію з розгляду скарг. Вона ухвалюватиме рішення щодо виплат постраждалим, зокрема за рахунок заморожених російських активів. На завершення він наголосив, що боротьба за справедливість — це марафон, а не спринт, і важливо, щоб українці вже сьогодні відчували результати цієї роботи. «Об’єднані заради справедливості — ми переможемо», — підсумував спікер.

Під час свого виступу Марк Елліс, виконавчий директор Міжнародної асоціації юристів (IBA) та член Наглядової ради Інституту прав людини АПУ, наголосив, що створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України є моментом істини для міжнародного правосуддя. Він підкреслив, що якщо світ не здатен переслідувати головний злочин, який став джерелом усіх інших, — тоді вся система міжнародного права втрачає сенс. На його думку, саме зараз важливо демонструвати присутність і наполегливість — «з’являтись» у цій боротьбі, попри втому й тривалість війни.

Спікер поділився, що IBA реалізувала понад 280 ініціатив, спрямованих на підтримку України та притягнення Росії до відповідальності. Він окреслив чотири головні елементи міжнародної моделі правосуддя: національні переслідування злочинців, роль МКС, універсальну юрисдикцію та спеціальний трибунал за злочин агресії, наголосивши, що найважливішими залишаються саме внутрішні процеси в Україні. Марк Елліс підкреслив, що Україна стала піонером у розгляді воєнних злочинів під час активної фази війни, і від якості цих процесів залежатиме її репутація після перемоги.

Говорячи про практичні аспекти запуску трибуналу, експерт пояснив, що компроміс у форматі його створення був необхідним для отримання підтримки країн G7. Нещодавно ухвалено рішення про поетапний запуск: спершу підготовчий етап, потім формування базової структури, і лише далі повноцінний трибунал. Це, за словами спікера, дасть змогу швидше запустити механізм правосуддя без бюрократичних затримок і розширити коло держав-учасниць. Завершуючи виступ, Марк Елліс наголосив, що найважливіше — забезпечити реальне затримання обвинувачених, адже жоден трибунал не матиме сили без політичної волі держав виконати свої зобов’язання.

Професорка Нью-Йоркського університету Дженніфер Трехан зосередилася на витоках і розвитку концепції злочину агресії — від Нюрнберзького трибуналу до сучасних міжнародних механізмів. Вона нагадала, що саме після Другої світової війни було закріплено принцип індивідуальної кримінальної відповідальності за агресію, а стаття 2(4) Статуту ООН заборонила застосування сили проти суверенних держав. Проте, попри ратифікацію Римського статуту Україною, Міжнародний кримінальний суд не має юрисдикції розглядати злочин агресії у випадку російського вторгнення і це, за словами експертки, демонструє серйозну прогалину в системі міжнародного права.

Дженніфер Трехан відзначила, що створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії, який Україна ініціювала спільно з Радою Європи, є важливим кроком уперед. Хоча цей механізм не ідеальний і містить компромісні положення, зокрема щодо імунітету найвищих посадовців, він забезпечує реальний шлях до відповідальності. Професорка наголосила: «Краще мати діючий трибунал із недоліками, ніж чекати на ідеальний, який ніколи не запрацює».

Експертка також підкреслила, що російська агресія — це не лише проблема України чи Європи, а виклик для всієї системи міжнародної безпеки. Порушення статті 2(4) Статуту ООН постійним членом Ради Безпеки створює небезпечний прецедент для всіх держав. Саме тому вона закликала країни поза межами Європи долучатися до підтримки трибуналу — політично, фінансово та через участь у міжнародних ініціативах, спрямованих на усунення прогалин у юрисдикції щодо злочину агресії.

Президент Асоціації правників України Микола Стеценко у своєму виступі наголосив, що в Україні триває розслідування майже 190 тисяч справ про воєнні злочини, і ця цифра постійно зростає. Він підкреслив унікальність ситуації, що Україна — єдина країна у світі, яка проводить такі розслідування під час активної фази війни. Пан Микола відзначив зусилля прокурорів і суддів, які продовжують працювати навіть після нічних обстрілів, забезпечуючи неупереджений розгляд справ, і наголосив на важливості врахування людського фактору в умовах постійного стресу та небезпеки.

Президент АПУ представив результати трьох етапів моніторингу судових процесів щодо воєнних злочинів, який проводить Асоціація. У межах цієї ініціативи у 2023–2025 роках було відвідано понад 1200 судових засідань у більш ніж 460 кримінальних провадженнях по всій Україні та проаналізовано десятки судових рішень. На основі спостережень підготовлено низку рекомендацій, зокрема щодо забезпечення права на захист, яке має бути гарантованим навіть у заочних процесах. Пан Микола звернув увагу на моральний тиск, який часто відчувають адвокати, що беруться за захист підозрюваних у воєнних злочинах, і закликав суспільство зберігати розуміння принципу верховенства права.

Серед викликів, за словами спікера, — нестача суддів, перевантаження судів і формалізована процедура повідомлення обвинувачених через офіційні публікації. Попри це, судова система працює стабільно, а її якість поступово зростає. Завершуючи виступ, Микола Стеценко закликав інші держави активніше застосовувати принцип універсальної юрисдикції у справах, пов’язаних зі злочинами, скоєними в Україні, наголосивши, що такі кроки допоможуть зміцнити міжнародну систему відповідальності та притягнути до неї всіх винних у воєнних злочинах.

Вплив війни на цивільне населення, дітей і жінок: прогалини в механізмах правового захисту

Модераторка панелі Дарсія Сенфт, радниця Conflict and Resilience Research Institute Canada, розпочала свій виступ із короткої розповіді про ініціативу Canadian Lawyers for Ukraine, яку вона назвала прикладом професійної солідарності юристів, об’єднаних бажанням допомогти Україні. Вона зазначила, що спільнота виникла як неформальна група правників, але згодом була офіційно створена, щоб ефективніше підтримувати українські ініціативи та розвивати співпрацю між фахівцями з різних країн.

Дарсія Сенфт також поділилася особистою історією, як після 36 років юридичної практики в Канаді, зокрема 28 років на посаді головної юрисконсультки Law Society of Manitoba, вона вирішила змінити професійний фокус. Саме війна в Україні, за її словами, стала поштовхом для цього рішення — отримати новий академічний досвід і долучитися до роботи, спрямованої на захист прав людини під час війни.

Режисерка та військовослужбовиця ЗСУ Аліса Коваленко розповіла про перший і найважливіший крок до захисту постраждалих від конфліктно-обумовленого сексуального насильства — ідентифікацію жертв. Вона поділилася особистою історією, згадавши, що у 2014 році, під час полону на Донбасі, зазнала сексуального насильства з боку російського офіцера і стала першої жінкою, яка дала свідчення щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Пані Аліса наголосила, що тоді про такі злочини не говорили ні в суспільстві, ні в правоохоронних органах, панувала культура мовчання й стигми, яку поступово почала руйнувати створена нею громадська організація FIRST, що об’єднує постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною.

Вона розповіла, що організація проводить просвітницькі проєкти в громадах, зокрема на звільнених і прифронтових територіях, пояснюючи, що сексуальне насильство під час конфлікту — це не лише зґвалтування, а й сексуалізовані тортури, примус до приниження або навіть свідчення насильства. Унікальність підходу FIRST полягає в тому, що лекції проводять самі постраждалі жінки, які діляться власним досвідом і демонструють силу відновлення. Це, за словами спікерки, допомагає іншим знаходити сміливість говорити й ставати на шлях зцілення.

Аліса Коваленко наголосила, що суспільство має змінити підхід і риторику, перестати називати постраждалих «жертвами», адже це закріплює відчуття безсилля. Вона закликала формувати систему комплексної підтримки, яка включатиме психологічну, соціальну, юридичну та економічну допомогу. «Ми — не жертви, ми ті, хто вижив, і навіть більше — переможці. Бо сам факт, що ти вижив, означає, що ти вже переміг свого кривдника», — підсумувала спікерка.

Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань судової системи Андрій Овсієнко представив дані щодо розслідувань воєнних злочинів і злочинів сексуального насильства, пов’язаних із війною. Він повідомив, що 19 російських військовослужбовців особисто постали перед українськими судами завдяки роботі Збройних сил України, які змогли їх затримати. Загалом зареєстровано 385 випадків конфліктно-обумовленого сексуального насильства, серед яких 243 стосуються жінок і 142 — чоловіків. На сьогодні 92 російським військовим повідомлено про підозру, а 21 особу засуджено, хоча всі вироки винесено заочно.

Пан Андрій окремо наголосив, що жертви сексуального насильства потребують термінової допомоги. З 2024 року в Україні діє міжнародний проєкт, спрямований на забезпечення репарацій для постраждалих. На цей час подано понад 1200 заяв, і 941 особа вже отримала компенсацію. Важливим кроком стало ухвалення Закону України «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом», який набрав чинності у червні 2025 року.

Водночас він зауважив, що війна триває, тому кількість постраждалих зростає щодня, а уряд продовжує шукати ресурси для забезпечення справедливих репарацій і допомоги всім, хто її потребує. Андрій Овсієнко подякував міжнародним партнерам, зокрема Канаді, за підтримку в розбудові правозахисних механізмів та участь у Міжнародній коаліції з повернення викрадених дітей, підкресливши, що лише спільними зусиллями можна відновити справедливість для жертв війни.

Старша юристка Інституту прав людини Міжнародної асоціації юристів (IBAHRI) докторка Евеліна Очаб присвятила свій виступ темі геноциду, наголосивши на необхідності політичного визнання ризику його вчинення та на обов’язку держав діяти превентивно, відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду. Вона підкреслила, що уряди часто уникають використання самого терміну «геноцид», очікуючи на судові рішення, однак, згідно з позицією Міжнародного суду ООН у справі «Боснія проти Сербії» (2007), держави зобов’язані вживати заходів уже тоді, коли існує серйозний ризик геноциду, адже чекати юридичного підтвердження означає діяти запізно, коли злочин уже стався.

У контексті війни в Україні докторка Очаб нагадала, що ще у 2022 році разом із Лордом Олтоном публічно попереджала про наявність геноцидальних ознак у діях Росії. Вона послалася на звіт New Lines Institute, де зазначалося, що насильницька депортація українських дітей, сексуальне насильство, тортури та інші дії російських військових мають усі елементи злочину геноциду, визначені Конвенцією 1948 року. На її переконання, міжнародна спільнота досі не приділяє належної уваги цій кваліфікації, обмежуючись трактуванням цих дій як воєнних злочинів або злочинів проти людяності.

На завершення Евеліна Очаб наголосила, що запобігання геноциду — це не лише юридичний, а й політичний та економічний обов’язок держав. Вони мають не лише визнавати ризики, а й припиняти будь-які дії, які можуть сприяти геноциду, зокрема, фінансування агресора чи торгівлю з ним. Вона також звернула увагу на відповідальність бізнесу, нагадавши про судові справи проти BNP Paribas у США та Lafarge у Франції, які фінансували злочинні режими. Завершуючи, спікерка закликала до активнішої участі міжнародної спільноти у виявленні, розслідуванні та попередженні геноциду в Україні.

Директорка Інституту прав людини Асоціації правників України Інна Ліньова у своєму виступі наголосила, що перехідне правосуддя має стати одним із ключових інструментів відновлення України після війни. Вона підкреслила, що його завдання — не лише притягнути винних до відповідальності, а й забезпечити соціальну єдність та недопущення повторення конфлікту, уникнувши надмірної жорсткості й врахувавши гуманітарний і психологічний вимір. На думку спікерки, такий підхід допоможе уникнути помилок, які ускладнили процес відновлення у Боснії чи Судані.

Інна Ліньова звернула увагу на делікатну проблему проваджень проти осіб із тимчасово окупованих територій, яких підозрюють у колабораціонізмі. Вона закликала до зваженого аналізу кожного випадку, наголошуючи, що важливо відрізняти тих, хто діяв вимушено чи допомагав іншим вижити, від справжніх пособників окупантів. «Неправильна політика може відштовхнути мешканців окупованих територій і завадити їхній реінтеграції після війни», — застерегла вона.

Серед головних напрямів подальшої роботи Інституту Інна Ліньова виокремила два: розроблення комплексної стратегії перехідного правосуддя, що охоплює відповідальність, право на правду, репарації, гарантії неповторення та вшанування пам’яті, а також аналіз впливу війни на вразливі групи населення з метою включення цих даних до державної політики. Вона також підкреслила необхідність підтримки правничої спільноти (суддів, адвокатів, прокурорів), особливо у регіонах, де доступ до міжнародних знань обмежений. Завершуючи, пані Інна запросила присутніх долучатися до ініціатив Інституту прав людини АПУ та брати участь у його освітніх програмах і заходах.

Під час заходу також виступила професорка Марсі Шор, Chair in European Intellectual History, Munk School of Global Affairs & Public Policy. У своєму виступі вона звернулася до історичних уроків Другої світової війни, підкресливши відповідальність міжнародної спільноти діяти у відповідь на масові порушення прав людини та злочини проти людяності. Її виступ став нагадуванням про важливість солідарності, рішучості та дій у відповідь на виклики, з якими сьогодні стикається Україна.

Теги: Інститут прав людини