Успішне партнерство – це завжди поєднання ентузіазму та дисципліни. Зазвичай воно починається зі щирого рукостискання чи легкої фрази «працюємо разом». Така довіра окрилює, надихає і дає відчуття команди. Проте бізнес-реальність вимагає більшого: простих слів часто недостатньо, щоб витримати випробування часом і грошима.

Реальні історії свідчать, що усна домовленість, коли партнери починають справу на словах, без документів, майже завжди закінчується конфліктом. Один із співзасновників витрачає час і ресурси, а інший у критичний момент може просто «забрати» клієнтів чи технологію, лишивши партнера ні з чим. Тоді навіть найміцніша дружба перетворюється на гірке розчарування. Саме тому підприємці радять: навіть «серветкові» записи чи листування у месенджері кращі за порожні обіцянки, бо хоч якось фіксують наміри.

Про партнерський договір, його силу, а також судову практику у сфері партнерських відносин різних країн розповідає Максим Архангельський, співкеруючий партнер AО «СИНЕГОР». 

Партнерський договір – це документ, який формалізує відносини між партнерами у бізнесі. Він чітко визначає цілі спільної діяльності, права й обов’язки кожного, порядок розподілу прибутку і збитків, а також механізми вирішення конфліктів. Такі угоди захищають інтереси сторін і полегшують врегулювання суперечок. Вони мають юридичну силу звичайного цивільно-правового контракту: якщо підписані належним чином і не суперечать закону чи статуту компанії, їх положення обов’язкові для виконання й можуть бути захищені у суді.

Як оформити партнерський договір

Партнерський договір можна оформити двома способами: або включити необхідні положення до статуту компанії, або укласти його як окрему угоду між учасниками.

У випадку з товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) основні правила співпраці – частки учасників, порядок голосування, органи управління – зазвичай закріплюють у статуті. Водночас статут є публічним документом, і внесення змін до нього потребує формальних процедур. Тому додаткові домовленості доцільно оформлювати у партнерському договорі, який має приватний характер і не розголошується третім особам.

Щоб партнерський договір працював ефективно, важливо насамперед створити зрозумілу корпоративну структуру. Наприклад, зареєструвати ТОВ із власним статутом і перенести ключові активи (товарні знаки, обладнання, інтелектуальну власність) на компанію, а не на окремих партнерів. Це дозволяє надійно захистити бізнес-активи й чітко розмежувати зобов’язання.

Партнерський договір укладають після реєстрації компанії, але робити це бажано на самому початку – навіть коли бізнес ще перебуває «на серветці». Адже письмова фіксація ключових домовленостей одразу задає прозорі правила гри й допомагає уникнути непорозумінь у майбутньому.

Партнерський договір без компанії: чи має він силу?

Іноді партнери домовляються ще до того, як створено юридичну особу. Наприклад, на етапі ідеї чи «бізнесу на серветці». У таких випадках можна укласти партнерський договір або угоду про спільну діяльність.

Такий документ має силу цивільно-правового контракту: він фіксує внески сторін, розподіл прибутку, обов’язки й відповідальність. Але важливо розуміти: він не створює корпоративних прав, тобто не дає частки в компанії (бо самої компанії ще немає). Якщо одна зі сторін порушить домовленість, інша може звернутися до суду — але суд розглядатиме справу в площині цивільного права, а не корпоративного.

Юрисдикція залежить від того, хто є сторонами договору. Якщо це фізичні особи — справу розгляне цивільний суд, якщо підприємці чи юрособи — тоді господарський суд. Крім того, сторони можуть домовитися про арбітраж.

Коли варто фіксувати домовленості письмово

Усні угоди в бізнесі завжди ризиковані: без письмового документа немає жодних гарантій дотримання домовленостей. Особливо небезпечно залишати на словах питання, пов’язані з грошима чи майном. Якщо домовленість не оформлена письмово, у разі конфлікту вона перетворюється лише на спогад, який кожна сторона трактує по-своєму.

Письмове оформлення партнерського договору дозволяє одразу закріпити розмір часток, строки й порядок внесення коштів чи майна. Це допомагає уникнути непорозумінь у майбутньому – зокрема, якщо хтось із партнерів не виконає своїх зобов’язань або захоче вийти з бізнесу.

Основні положення партнерського договору

Типовий партнерський договір складається з низки ключових розділів:

• Сторони договору – повні реквізити партнерів.

• Мета співпраці – чіткий опис бізнес-цілей та напрямів діяльності.

• Внески сторін – фінансові, матеріальні чи нематеріальні ресурси кожного партнера.

• Розподіл прибутку та збитків – пропорції або механізми поділу доходів і витрат.

• Права та обов’язки партнерів – завдання й відповідальність кожного (наприклад, управління, фінанси, маркетинг).

• Управління та голосування – порядок ухвалення рішень. Для рівних часток (50/50) варто передбачити спеціальні правила, щоб уникнути блокування бізнесу.

• Вхід і вихід партнерів – умови приєднання нових учасників і виходу чинних: продаж частки, порядок оцінки бізнесу, викуп і розрахунки.

• Вирішення спорів – послідовність дій у разі конфліктів: переговори, медіація, арбітраж чи суд.

• Конфіденційність – зобов’язання не розголошувати комерційну таємницю та умови договору.

• KPI та звіти – за потреби партнери можуть зафіксувати показники ефективності та регулярну звітність.

Такі положення роблять партнерський договір «живим» інструментом: він не лише формально закріплює домовленості, а й встановлює чіткі правила гри, зберігаючи при цьому гнучкість для подальшого розвитку бізнесу.

Партнерський договір проти статуту

Головна відмінність полягає у гнучкості та публічності. Статут закладає мінімально необхідні правила для всіх учасників і є відкритим для ознайомлення, а партнерський договір встановлює додаткові домовленості між конкретними особами. Статут суворо регламентується законом, тоді як партнерський договір ґрунтується на принципах свободи домовленостей і конфіденційності. У ньому сторони можуть прописати умови виходу, голосування чи розподілу прибутку більш гнучко, ніж у статуті, проте не виходячи за рамки законодавства.

Світова судова практика: як різні країни тлумачать партнерські відносини

Партнерство без статутних прав

Інколи трапляється ситуація: компанія зареєстрована на одну людину, але фактично бізнес розвивають кілька партнерів. Вони домовляються «ділити прибуток» і навіть підписують між собою партнерський договір. Та що відбувається, коли між ними виникає конфлікт?

З юридичної точки зору вирішальним залишається реєстр: хто записаний власником у статуті та в державному реєстрі, той і має повноцінне право управляти компанією. Партнерський договір між «невидимими» співвласниками не змінює цього факту. Він може стати доказом домовленостей у суді — наприклад, щоб вимагати виплати обумовленої частки прибутку чи компенсації збитків, — але не дає другому чи третьому партнеру жодних офіційних корпоративних прав.

Іншими словами, такий договір працює як цивільна угода між людьми, але не як інструмент впливу на саму компанію. Тому, якщо партнерство справді довгострокове, варто подбати про офіційне оформлення часток і внесення змін у статут. Інакше навіть найкраще написаний договір захистить лише у межах «грошей між собою», але не у межах бізнесу як юридичної особи.

Партнерський договір до реєстрації компанії

Бізнес часто починається ще «на серветці» — домовленостями між майбутніми співзасновниками задовго до того, як з’являється статут чи запис у реєстрі. Чи має такий договір силу, якщо компанії ще немає?

Так, але лише як цивільна угода між людьми. Вона фіксує внески, частки й правила співпраці, і у разі спору її можна відстояти в суді. Проте справжні корпоративні права (частка, голос, участь в управлінні) виникають тільки після реєстрації компанії. Якщо потім ці домовленості не відобразити у статуті чи корпоративному договорі, вони залишаються «поза системою» — формально діють між людьми, але не всередині юрособи.

Отже, правильний шлях такий: підписали партнерський договір до реєстрації — закладіть у нього місток, що після створення компанії всі умови будуть перенесені у статут і корпоративні документи. Інакше ризик залишається: у бізнесі домовленості без формального підкріплення швидко втрачають силу.

Коли договір сильніший за закон: урок із кейсу Congel v. Malfitano

У справі Congel v. Malfitano (New York Court of Appeals, 2018) наочно показано, що партнерський договір — це не формальність, а справжній «закон» для сторін. Партнери володіли торговим центром і уклали письмовий договір, де чітко визначили, за яких умов бізнес можна розпустити: наприклад, рішенням більшості або у випадку настання певної події. Проте один із учасників вирішив вийти з партнерства в обхід договору, спираючись на «дефолтні» норми закону штату Нью-Йорк, які дозволяють розривати партнерство «за волею партнера», якщо угода про це нічого не каже.

Суд став на бік договору. Він підкреслив: закон діє лише тоді, коли сторони самі не домовилися про інше. Якщо ж у письмовій угоді прописано порядок виходу чи розпуску, то саме договір визначає результат, а не загальні норми. У підсумку суд визнав дії партнера незаконними й підтвердив силу письмового документа над «мовчазними» положеннями закону.

Цей кейс — сильний сигнал для підприємців: партнерський договір у США має реальну юридичну силу, здатну переважити навіть загальні положення закону. Інакше кажучи, угода партнерів стоїть вище за «автоматичні» правила, і саме вона визначає долю бізнесу.

Cantor Fitzgerald v. Former Partners (Delaware Supreme Court, 2023): свобода договору понад усе

У 2023 році Верховний суд штату Делавер розглянув справу Cantor Fitzgerald, L.P. v. Ainslie, що стала знаковою для американської практики партнерських відносин. Компанія Cantor Fitzgerald утримала виплати колишнім партнерам, які після виходу з бізнесу приєдналися до конкурентів — згідно з умовами партнерського договору.

Колишні партнери оскаржили ці положення як несправедливе обмеження права на працю, але Верховний суд став на бік компанії. Судді підкреслили, що домовленості між зрілими сторонами слід виконувати, якщо вони були укладені добровільно та без ознак шахрайства.

Це рішення закріпило принцип: свобода договору переважає, навіть якщо угода передбачає певні обмеження. Cantor Fitzgerald мала право діяти відповідно до підписаних умов, а не за «моральними» міркуваннями.

Дана справа показала, що партнерський договір має повну юридичну силу — навіть   коли він обмежує конкуренцію. Для суду важливі не емоції, а те, що сторони свідомо погодилися з умовами гри.

Offshore Exploration v. De Jong Capital (NY, 2024): партнерство без підпису — не партнерство

У 2024 році Апеляційний суд Нью-Йорка розглянув справу Offshore Exploration & Prod., LLC v. De Jong Capital, LLC, де сторони сперечалися, чи створили вони партнерство для купівлі нафтового бізнесу.

Суд постановив: чернетки й усні домовленості не утворюють партнерства, якщо сторони прямо передбачили, що воно виникне лише після підписання остаточної угоди.

Хоча суд дозволив продовжити розгляд позовів щодо шахрайства, він підтвердив: партнерський договір має силу тільки тоді, коли підписаний усіма сторонами.

Отже, у бізнесі домовленості «на словах» не створюють партнерства — юридична сила з’являється лише після підписання фінального документа.

Handler v. Centerview Partners (Delaware, 2024): усна домовленість не дорівнює партнерству

Подібну позицію нещодавно підтвердив і Суд Канцлера штату Делавер у справі Handler v. Centerview Partners Holdings L.P. (2024).
Цей кейс став логічним продовженням тенденції американської практики, де суди дедалі частіше відмежовують реальні партнерські відносини від звичайних ділових домовленостей.

Позивач, колишній банкір Девід Гендлер, заявив, що між ним і Centerview Partners фактично існувало «усне партнерство» з правом на частку прибутку. Проте суд, дослідивши чернеткові угоди, податкові форми K-1, звіти W-2 та інші документи, встановив: відсутність підписаного договору та офіційного статусу партнера свідчить, що юридичне партнерство не було створене.

У рішенні наголошено, що усна домовленість може мати юридичну силу лише тоді, коли вона охоплює всі істотні умови — внески, частки, порядок управління, розподіл прибутку тощо. Якщо цього немає, навіть тривала спільна діяльність не породжує партнерських прав.

Таким чином, Handler v. Centerview ще раз підтвердила ключовий принцип: у корпоративному праві документ важливіший за наміри. Партнерство не можна “довести поведінкою” — лише письмова угода створює реальні юридичні наслідки.

Підхід французьких судів: від форми до добросовісності партнерських угод

У рішенні Cour de cassation у справі №22/07164 від 25 червня 2024 року французькі суди розглянули питання чинності та виконання «convention de partenariat» між приватною школою та театральною асоціацією. Суд відмовився визнавати угоду нікчемною, підкресливши, що навіть за відсутності формального рішення ради директорів контрагент має право покладатися на зовнішні ознаки повноважень керівника.

Ключові висновки суду:

• угода залишалася дійсною, оскільки була укладена добросовісно та виконувалася сторонами;

• відсутність фінансової винагороди не впливає на чинність партнерського договору, якщо сторони передбачили інший спосіб покриття витрат;

• одностороннє розірвання без дотримання строків повідомлення визнано неправомірним;

• процедурні порушення чи зміна керівництва не можуть нівелювати добровільно укладений договір.

Таким чином, французький підхід акцентує на пріоритеті добросовісності та реального виконання договорунад формальними вадами. Це рішення закріпило практику, за якою партнерські угоди залишаються чинними, якщо сторони діяли відкрито й не зловживали своїми правами.

Велика Британія: судовий підхід до «квазіпартнерств» та справедливого захисту міноритаріїв

У справі Dodson v. Shield (Court of Appeal, 2023), що розглядалася у Великобританії, суд досліджував ситуацію, коли корпоративна структура мала ознаки quasi-partnership — тобто відносин між акціонерами, побудованих на взаємній довірі, спільному управлінні бізнесом і неможливості вільного виходу з компанії.

Позивачі доводили, що контролюючі акціонери діяли несправедливо, порушивши неписані домовленості про спільне ведення справ. Суд погодився, визнавши наявність «unfair prejudice» відповідно до статті 994 Закону про компанії 2006 року (Companies Act 2006) — коли дії більшості порушують справедливі очікування міноритаріїв. Як наслідок, суд застосував buy-out remedy — зобов’язавши більшість викупити частки міноритаріїв на справедливих умовах.

У рішенні суд детально роз’яснив критерії квазіпартнерства, спираючись на позицію Лорда Вілберфорса у справі Ebrahimi v. Westbourne Galleries (1973):

• особисті стосунки довіри між учасниками;

• спільна участь усіх партнерів у веденні бізнесу;

• обмеження на відчуження часток без згоди інших учасників.

Цей кейс став знаковим прикладом того, як британські суди захищають справедливість у корпоративних відносинах, визнаючи юридичну силу навіть «неписаних» домовленостей між партнерами, якщо вони формують основу бізнесу.

Німеччина: посилення стандартів добросовісності та відповідальності керівників у партнерських структурах

Показовим прикладом розвитку судової практики у сфері партнерських відносин у корпоративному середовищі стало рішення Федерального суду Німеччини (BGH) від 14 березня 2023 року у справі II ZR 162/21. Суд розглядав випадок, коли GmbH (Gesellschaft mit beschränkter Haftung — товариство з обмеженою відповідальністю, аналог українського ТОВ), яке виконувало функції керуючого партнера у структурі GmbH & Co. KG (командитне товариство, де генеральним партнером виступає GmbH), допустило збитки через недбале управління.

BGH постановив, що керуючий директор GmbH може нести особисту відповідальність перед командитним товариством згідно з §43(2) Закону про GmbH (GmbHG) — навіть якщо управління цим товариством не було його основним обов’язком. Суд розтлумачив ці відносини як «договір із захисною дією на користь третіх осіб»(Vertrag mit Schutzwirkung zugunsten Dritter), що означає прямий обов’язок діяти добросовісно та з урахуванням інтересів партнерства, навіть без прямого договору.

Це рішення має важливе значення для німецьких структур типу GmbH & Co. KG, оскільки воно показує: формальне розмежування юридичних осіб не звільняє керівників від відповідальності за шкоду, завдану партнерству. Суд підкреслив, що кожен директор зобов’язаний здійснювати належний нагляд за діяльністю компанії та негайно реагувати на виявлені порушення чи ризики.

Таким чином, Федеральний суд Німеччини закріпив принцип, що управлінські рішення у партнерських структурах мають ґрунтуватися на принципах добросовісності, обачності та довіри, навіть коли між сторонами немає формального договірного зв’язку.

Судова практика в Україні: партнерські угоди під мікроскопом

В Україні партнерські договори вже не просто теорія — вони стають предметом серйозних судових спорів. Показовим є кейс ТОВ «Мокузай Трейд» проти ТОВ «Інвестиційна компанія «Автоцентр-Сервіс» (справа №908/3057/21(908/213/22)), який дійшов аж до Верховного Суду.

У грудні 2020 року сторони уклали партнерський договір з метою спільної участі в конкурсі на право стати офіційним дилером Toyota в Чернігові. Документ передбачав, що «Мокузай Трейд» повинен щомісяця вкладати по 100 000 грн у розвиток дилерської мережі, а в разі порушення умов — сплатити штраф у 500 000 грн.

Згодом, коли «Мокузай Трейд» став банкрутом, ліквідатор оскаржив договір, стверджуючи, що він укладений «зловживаючи правом» і фактично погіршував майновий стан компанії. Господарський суд першої інстанції визнав договір недійсним, але апеляція та Касаційний господарський суд Верховного Суду дійшли іншого висновку: позивач не довів реальних негативних наслідків і не надав доказів виконання чи фінансових втрат за договором.

Суд зробив важливий акцент: навіть якщо партнерська угода виглядає невигідною чи містить дисбаланс у зобов’язаннях, для її визнання недійсною потрібні чіткі докази фактичної шкоди. Інакше суд вкаже на інші шляхи захисту прав — наприклад, дострокове розірвання договору, але не його автоматичне скасування.

Висновок для бізнесу: партнерський договір в Україні є повноцінним правочином. Але якщо він сформульований нечітко, однобічно чи «для галочки», у разі конфлікту суди можуть не визнати його недійсним лише через невигідні умови. Тому укладаючи такі угоди, важливо чітко визначати права, обов’язки та наслідки для всіх сторін і залишати докази реального виконання домовленостей.

Юридична сила партнерської угоди

Партнерська угода – це інструмент, який перетворює звичайні домовленості на юридично значимі зобов’язання. Вона має силу цивільно-правового контракту: тобто кожен підписант зобов’язаний виконувати її умови, а у випадку спору документ стане головним доказом у суді чи арбітражі.

Її юридична сила проявляється у трьох ключових аспектах:

• Обов’язковість виконання. Якщо в угоді чітко прописано ролі, внески, розподіл прибутку та порядок ухвалення рішень, то кожен партнер юридично зобов’язаний дотримуватися цих умов.

• Захист у конфліктах. У разі спору суд спирається на текст угоди, а не на суб’єктивні спогади сторін. Це дозволяє зменшити ризики і передбачити наслідки.

• Превентивний ефект. Усвідомлення, що домовленості мають юридичну силу, дисциплінує сторони й робить партнерство стабільнішим.

ВИСНОВОК

Партнерський договір – це потужний інструмент захисту бізнесу, якщо він правильно складений. Він офіційно визнається українським законодавством (як договір, що укладається письмово між учасниками). Використання такої угоди разом зі статутом забезпечує і публічну частину правил (у статуті), і гнучкість конфіденційних домовленостей (через корпоративний договір). Разом це мінімізує ризики конфліктів і робить партнерство прозорим та передбачуваним.

______

Цей матеріал відображає думку автора і не обов'язково відображає позицію Асоціації правників України.