Микола Стеценко. Міркування про правовладдя

Микола Стеценко, Президент Асоціації правників України, керуючий партнер AVELLUM, 14 червня взяв участь у презентації українського видання книги Тома Бінґема «Правовладдя». Захід було організовано Програмою Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Справедливість для всіх» за модераторства Сергія Головатого, судді Конституційного Суду України (2018-2024 рр.), виконувача обов’язків Голови КСУ (29 грудня 2020 р. — 29 травня 2024 р.).

На презентації книги Президент АПУ виголосив промову, текстову версію якої згодом опублікував у своєму блозі на LIGA.net. Пропонуємо вам ознайомитися з нею нижче.

Я почну з подяки Сергію Петровичу за його надзвичайний труд, цю працю, яка, сподіваюсь, буде надихати багатьох правознавців, політиків, журналістів і всіх громадян України.

Власне про «правовладдя» я говоритиму менше, адже його сутність краще за Сергія Петровича ніхто не розкриє, хіба що сам автор книги, якби він був серед нас. Але я хотів би торкнутися певних історичних паралелей та висновків, до яких я дійшов, читаючи цю книгу.

Зокрема, один із розділів книги говорить про історичний розвиток підґрунтя для правовладдя у Великій Британії й західній цивілізації загалом. Тут варто звернути увагу на Magna Carta і Петицію про право, а також на історичні підстави для появи цих документів. Це заклало основу для того, щоби у Великій Британії не було абсолютизму. І хоча у певні історичні періоди були прояви абсолютизму, кожен раз англійське суспільство оберталося до базового суспільного договору, яким була Magna Carta й ті подальші домовленості, що набували форми судової практики загальних судів чи актів Парламенту.

І тут не можу не згадати про те, що диктатор Путін дуже часто згадує про боротьбу двох світів: російського світу з англосаксонським. І на мій погляд, у цьому, як не дивно, є правда. Адже англосаксонський світ, який зародився ще тисячоліття тому, передбачав базове розуміння і повагу до людських прав. Розвиток англосаксонського світу пішов шляхом активного відстоювання громадянами своїх прав через боротьбу, філософські роздуми та економічний розвиток. У той час як у російському світі або в азійському, якщо говорити ширше, цього не сталося. Зрештою, автор книги зауважує, що навіть решта Європи наздогнала англосаксонський світ лише у 19-20 століттях. Це, мабуть, питання до інших спеціалістів, соціологів та істориків, чому так сталося.

Але до чого тут правовладдя й ці історичні роздуми? На мій погляд, правовладдя є притаманним українському суспільству. Звичайно, людські права притаманні всім людям, але з погляду саме суспільних відносин українське суспільство, на мою думку, дуже схоже на британське.

Якщо поглянути  на розвиток історії України, то стане очевидним, що у ті недовгі часи вільної України потяг до правовладдя завжди був частиною нашого етносу, нашої культури. Це і виборність, і колективне ухвалення рішень зборами, і боротьба за свободу думки, віри, пересування тощо.

Або навіть більше, можливо, це є дух, який присутній на цій землі. Складно сказати чому, але багато людей, які приїжджають в Україну і не є етнічними українцями, з часом переймаються ідеями свободи й справедливості, які ми відчуваємо. І саме тому, на мій погляд, відбувалися одна за одною революції протягом останніх 30 років, які були про ці людські права, у першу чергу, за свободу, але також за справедливість і рівність всіх перед законом.

Цей потяг до правовладдя, до захисту людських прав українців, не зник пропри зусилля різних імперії, і він знову й знову виринає з української землі. Мабуть історикам буде цікаво дослідити, звідки це береться в українців. Чи це від полів та степів? Але степи Монголії чомусь не створили демократії у Середній Азії. Чи то від лісів може? Але російські ліси також не народили демократії. Мабуть, це наш лісостеп! Але очевидно, що великий вплив на розвиток українців мали варяги-вікінги. Але і до вікінгів праслов'янські народи, мабуть, все-таки жили не за парадигмою абсолютизму, а за принципом колективного розв'язання питань і звичайної людської взаємоповаги.

Нині доречно буде згадати про взаємозв'язок англійців і українців сьогодення і той надзвичайний, і десь для нас, навіть, дивний потяг британців допомагати Україні. Більш рішучий, ніж у будь-кого у світі. Можливо, історики знайдуть пояснення цьому звʼязку, адже ті самі варяги-вікінги, які завойовували прадавню Русь і творили її, так само завойовували та перетворювали Британію.

Цим потягом до правовладдя ми кардинально відрізняємося від росіян: у цінностях, ідеалах і мисленні. І нині люди в Україні мають цей потяг, але часто не усвідомлюють складність цього поняття.

Цьому є історичне пояснення, адже за останні століття Україна потерпала від різного імперського впливу: Росії, Польщі, Туреччини, і меншою мірою Австрії. Тому українці не завершили, як суспільство, той шлях до повного усвідомлення правовладдя, який змальований у книзі Тома Бінґема.

Звичайно, більшість людей не мають потягу до активного політичного чи соціального життя. Тобто є пасивними, а не пасіонарними. Це нормально у будь-якому суспільстві. Але пасіонарна частина нашого суспільства, усвідомлюючи цей потяг, все одно ще не трансформувала його у нову парадигму, новий звід правил для суспільства. Бо у нас не було відвертого суспільного діалогу на тему правовладдя.

Не можу не зупинитись на ролі Асоціації правників України у цьому процесі та дискурсі. Зовсім нещодавно, у травні цього року, ми провели разом з Аспен Інститутом та за підтримки USAID захід під назвою «Суспільний діалог: виміри справедливості», на якому зібрали суддів, журналістів та практикуючих адвокатів, аби обговорити саме тему правовладдя і, зокрема, такі його аспекти як людське право на захист і справедливий суд, роль адвоката у судовому процесі та діалог судової влади із суспільством. Цей захід – то лише початок із цілої низки подібних зібрань, якими ми плануємо привертати увагу небайдужої частини суспільства до питань правовладдя в Україні.

Завершуючи свій виступ, хочу подякувати Сергію Петровичу за всі десятиліття його роботи. Хочу згадати, що перший раз, коли я оцінив роботу та результати зусиль Сергія Петровича, був у бібліотеці Української правничої фундації, до якої ми ходили студентами наприкінці 90-х років. Це було єдине місце у Києві й, мабуть, в усій Україні, де можна було знайти книжки англійською мовою від видатних авторів міжнародного публічного права. Як студенти, ми тоді захоплювалися студентськими змаганнями з міжнародного права імені Філіпа Джессапа. І лише у тій бібліотеці ми могли знайти відповіді та посилання на думки й джерела не лише радянських та українських вчених, а й провідних іноземних фахівців міжнародного права.

А тому дякую Вам, Сергію Петровичу, за Вашу надзвичайну працю і зусилля упродовж всіх цих років. І дуже дякую за те, що Ви ввели у вжиток термін «верховенство права», а тепер вже у його новій версії - правовладдя в Україні. За те, що Ви порушуєте складні питання у суспільстві, змушуєте замислюватися людей над такими новими й складними явищами як правовладдя. І дай Вам, Боже, натхнення і сил, щоби далі просувати ці думки та ідеї, захоплювати нас своїми ідеалами й примушувати нас думати.

Дякую і Слава Україні!

Оригінал тексту доступний за посиланням

У вас є цікава ідея заходу?

Сайт використовує cookies та інші технології для того, щоб ми могли запам’ятовувати Ваші вподобання та дізнаватись, як саме Ви використовуєте наш сайт. Обробка вказаних даних відбувається відповідно до Положення про обробку та захист персональних даних Всеукраїнської громадської організації «Асоціація правників України», з яким можна ознайомитися за посиланням.
Натискаючи «ТАК», Ви надаєте згоду на використання cookies та інших технологій під час відвідування нашого сайту.
ТАК