18 вересня 2025 року відбувся І Форум АПУ зі спортивного права — подія, що об’єднала експертів із права та спорту навколо актуальних викликів і напрямів розвитку індустрії. Відкрив захід Президент Асоціації правників України, керуючий партнер AVELLUM Микола Стеценко.

Пан Микола традиційно розпочав подію з вшанування памʼяті захисників України, згадавши правників, які нині боронять країну на фронті. Він підкреслив, що завдяки Збройним силам та небайдужості правничої спільноти АПУ має змогу проводити форуми, конференції та інші ініціативи, у тому числі — спільнозбори на підтримку колег-юристів, які воюють. У межах заходу було оголошено новий збір для підрозділу Антона Молчанова, до якого можна приєднатися за посиланням.

Президент АПУ також акцентував на важливості прозорості та принципу fair play як у спорті, так і в юридичній професії. Він анонсував футбольний турнір UBA Football CUP 2025, що відбудеться 20 вересня, та закликав підтримати команди-учасниці.

На завершення пан Микола подякував партнерам форуму за підтримку: співорганізатору — Українській асоціації футболу, генеральному партнеру — Юридичній групі LCF, а також партнерам сесій, турніру та інформаційним партнерам.

Під час відкриття заходу Перший віцепрезидент Української асоціації футболу Артем Стоянов звернув увагу на багатогранність спортивної сфери. За його словами, спорт — це не лише емоції та досягнення, а насамперед складна інфраструктура, яка охоплює федерації, інвесторів, клуби, уболівальників і потребує чітких правових механізмів.

Пан Артем наголосив, що саме спортивне право формує правила гри — воно покликане захищати права спортсменів, сприяти чесній конкуренції, вирішувати конфлікти та відкривати можливості для залучення інвестицій. У контексті євроінтеграції він підкреслив важливість гармонізації українського законодавства з міжнародними стандартами, що дозволить нашим спортсменам і федераціям повноцінно долучатися до глобальної спортивної спільноти.

У своєму вітальному слові Директор Національного антидопінгового центру Сергій Попик подякував Асоціації правників України, Українській асоціації футболу та партнерам за проведення унікального заходу, що поєднує професійні інтереси спортивної спільноти та правників.

Пан Сергій підкреслив, що присутність на форумі провідних юристів і фахівців зі спорту створює платформу для глибокого діалогу. Він наголосив, що антидопінг — це не окрема дисципліна, а вбудований елемент спортивної системи, покликаний захищати чесних спортсменів і допомагати державі виконувати міжнародні зобов’язання. Водночас він зауважив, що кількість порушень залишається значною, тож потреба в ефективному правовому регулюванні критична.

Радниця Юридичної групи LCF, керівниця практики міжнародного арбітражу Ольга Костишина, відкриваючи форум, відзначила символічність події — вперше в Україні право і спорт зібралися на одному майданчику.

Пані Ольга звернула увагу на невикористаний потенціал українського юридичного ринку у спортивній сфері. Попри те, що українські спортсмени відомі в усьому світі, у складних ситуаціях багато хто досі звертається до іноземних фахівців, ігноруючи можливості співпраці з українськими юристами.

Вона закликала правничу спільноту АПУ активно розвивати цей напрям, будувати комунікацію з федераціями, менеджерами, агентами, і доводити, що українські юристи — професійні, конкурентоспроможні та ближчі до реального контексту.

Голова Комітету АПУ зі спортивного права, адвокат АО «Юридична компанія «АРЕС» Євгеній Промський відкрив подію, наголосивши, що спорт — це не лише змагання, а комплексне правове середовище, у якому переплітаються контракти, трансфери, арбітраж, кіберспорт та інші правові інструменти. Він акцентував, що головне завдання правничої спільноти — забезпечити ефективну взаємодію юристів, спортсменів і федерацій задля захисту інтересів усіх сторін і зміцнення інституційної спроможності.

Спортивне право в Україні: у нокдауні чи в нокауті?

Першу сесію Форуму було присвячено темі, яка викликає дедалі більше запитань у професійному середовищі — стану та перспективам спортивного права в Україні. Модерувала дискусію Ганна Гніздовська, к.ю.н., адвокатка, керуюча партнерка АО «Юріс Феррум», заступниця голови Апеляційної комісії Національного антидопінгового агентства, членкиня Палати з вирішення спорів Української асоціації футболу України.

У фокусі обговорення — санкції у спорті, виклики антидопінгової політики, правові аспекти мобілізації спортсменів, перетину кордону та зміни громадянства в умовах війни. Серед інших тем — взаємовідносини держави, спортивних федерацій і самих спортсменів, а також роль посередників у футбольному бізнесі.

Розвиток спортивного права та міжнародні юридичні виклики

Під час першої сесії Генеральний секретар Української асоціації футболу Ігор Грищенко акцентував увагу на зростанні інтересу до правового регулювання спорту в Україні та необхідності системної взаємодії між юристами і спортивною спільнотою.

Пан Ігор наголосив, що спортивне право вже давно виходить за межі виключно нормативного забезпечення правил гри — воно охоплює глибокі моральні, психологічні та соціальні аспекти. У цьому контексті такі заходи, як Форум АПУ, створюють цінний простір для фахових дискусій і сприяють розвитку цієї сфери.

Окрему увагу спікер приділив важливості належної правової підготовки до міжнародних проваджень. За його словами, у спорах, що розглядаються арбітражними інституціями на міжнародному рівні, не варто сподіватися на емоційне сприйняття українського контексту. Тому ключовим залишається чітке юридичне обґрунтування позиції та дотримання всіх процедурних стандартів.

Виступ пана Ігоря став нагадуванням про те, наскільки критично важливою є юридична точність, особливо коли йдеться про міжнародну правову площину у сфері спорту.

Професорка, арбітр Антидопінгового підрозділу Спортивного арбітражного суду (CAS ADD), партнерка DeliSasson Марія Беатріче Делі у своєму виступі окреслила три ключові аспекти: роботу CAS ADD, процедури розгляду справ та перспективи розвитку спортивної юстиції.

Спікерка акцентувала увагу на тому, що CAS ADD є незалежною та нейтральною інституцією, яка відіграє критично важливу роль у забезпеченні довіри до антидопінгової системи. Вона пояснила, що цей підрозділ CAS не залежить ані від спортивних федерацій, ані від антидопінгових організацій, що гарантує справедливість процесу.

Професорка Делі поділилася досвідом нещодавньої професійної зустрічі у Лос-Анджелесі, де арбітри обговорювали необхідність збереження інституційної та процедурної незалежності CAS ADD. Вона також наголосила, що цей підрозділ виступає першою інстанцією у розгляді справ про порушення антидопінгових правил і все більше міжнародних федерацій делегують йому відповідні повноваження.

У виступі спікерка окремо зупинилася на трьох принципах, які лежать в основі CAS ADD: незалежності, гармонізації та професіоналізмі. Вона підкреслила, що єдиний антидопінговий кодекс, хоча й зазнає критики, є важливим інструментом забезпечення послідовності у глобальному регулюванні. А завдяки роботі висококваліфікованих експертів, які спеціалізуються на міжнародному спортивному праві, CAS ADD забезпечує належну якість рішень і легітимність процесу.

Практика спортивного агентування: виклики, юридичні аспекти та роль багатофункціонального підходу

Під час першої сесії форуму Сергій Коваль, спортивний менеджер, власник ProFile Agency, поділився практичними напрацюваннями з понад 12-річного досвіду роботи у сфері футболу. Його виступ був присвячений комплексній ролі спортивного агента та ключовим юридичним аспектам цієї діяльності.

Спікер окреслив сучасного агента як багатопрофільного фахівця: від стратегічного консультанта до кризового менеджера. Агент виступає не просто як посередник у трансферах, а як постійний супровід спортсмена протягом усієї кар'єри — з вирішенням як юридичних, так і адміністративних, побутових, маркетингових завдань.

Ключова увага була приділена юридичній стороні: оформленню агентських договорів, врегулюванню спорів, а також розмежуванню понять «агент» і «посередник» у контексті регламентів FIFA. Важливим спікер назвав закріплення ексклюзивності договору, санкцій за її порушення, а також юрисдикції для вирішення спорів, з урахуванням того, що діяльність агента часто охоплює й комерційну складову (наприклад, іміджеві права чи рекламні контракти), яка виходить за межі спортивного арбітражу.

Окремо було піднято тему сприйняття агентської діяльності в українському контексті, де, на відміну від розвинених ринків, досі присутній скепсис щодо ролі агента та легітимності його комісій. У цьому контексті, за словами Сергія Коваля, важливо формувати професійний імідж агента як фахівця, що діє в межах чітко прописаних домовленостей і виконує важливу функцію у спортивному процесі.

Також пан Сергій наголосив на важливості балансу інтересів між спортсменом, клубом та агентом. Успішна кар’єра спортсмена потребує не лише спортивної форми, а й грамотного юридичного супроводу та управлінського бачення.

Сергій Лисенко, керуючий партнер АБ «Сергій Лисенко та партнери» зосередився на складній темі взаємодії держави, спортсменів та спортивних федерацій.

У центрі його доповіді — питання правового статусу спортсмена в Україні. За словами спікера, спорт — це не просто змагання, а щоденна системна праця: тренування, дисципліна, дотримання режиму, участь у змаганнях. Попри це, багато українських спортсменів, особливо аматорів, залишаються поза межами трудових гарантій. Вони не мають офіційного статусу працівника, не можуть розраховувати на захист у разі травми чи завершення кар’єри.

Сергій Лисенко запропонував розглядати спорт як одну з форм надання послуг у сфері культури й емоцій, що вимагає повноцінної правової регламентації. Він також окреслив трикутник правовідносин: спортсмен — спортивна федерація — держава, де кожна зі сторін має нести конкретну відповідальність. На думку спікера, федерації мають не лише організовувати змагання, а й гарантувати дотримання соціальних стандартів у спортивному середовищі.

У якості нормативного рішення він запропонував внести професію спортсмена до класифікатора професій з чітким розмежуванням між аматорами і професіоналами. Також держава, на думку адвоката, має укладати контракти не лише з членами збірної, а з усіма спортсменами, які беруть участь у міжнародних змаганнях.

Також Сергій Лисенко наголосив, що відсутність правового статусу спортсмена — це не лише прогалина у законодавстві, а й втрачені можливості для юридичної професії, яка може й повинна забезпечувати ці гарантії.

Спори у спорті: fair/foul play  

Другу сесію форуму модерувала Ольга Костишина, радниця Юридичної групи LCF, керівниця практики міжнародного арбітражу. Учасники занурилися в широкий спектр тем, пов’язаних зі спортивним арбітражем, дисциплінарними провадженнями та юридичними викликами, які постають перед атлетами, федераціями та арбітрами.

В межах сесії обговорювали перспективи та виклики новоствореного Спортивного арбітражного суду при НОК України, розбирали резонансні приклади довічних дискваліфікацій, аналізували українські справи у CAS, а також дискутували, чи здатен арбітраж ефективно реагувати на виклики кіберспорту. У центрі уваги також опинилася юридична сторона футбольних спорів — від рішень суддів на полі до розглядів у Лозанні.

Пол Грін, засновник та партнер Global Sports Advocates LLC, представив учасникам кілька резонансних кейсів зі своєї практики у сфері спортивного права, зокрема, у справах щодо договірних матчів і допінгових порушень.

Один із кейсів стосувався розслідування FIFA у справі спортивного чиновника, дії якого були синхронізовані з підозрілою активністю на ринку ставок. Після ухвалення ним певного рішення бетінг миттєво припинився, що стало тригером для повномасштабного дисциплінарного провадження. Розслідування, за підтримки даних Sportradar, довело наявність фінансового інтересу та безпосередню участь чиновника у маніпуляції матчем. Його було довічно дискваліфіковано, а CAS не лише підтримав це рішення, а й зобов’язав покрити витрати по справі. Показово, що матч було переграно і це дозволило Сенегалу кваліфікуватися на турнір.

Пол Грін окремо зупинився на важливості юридичного стандарту «комфортного переконання» (Comfortable Satisfaction), який застосовується в усіх спортивних арбітражах. Цей стандарт є вищим за цивільний, але нижчим за кримінальний, і вимагає приблизно 75% упевненості в доказах. У справі FIFA–CAS його використали для визнання фактів маніпуляції результатом і застосування максимальної санкції.

Ще один приклад, який навів спікер, стосувався антидопінгової справи ямайського спортсмена, що мав два позитивні тести у 2004 та 2011 роках. Останній стосувався використання маскувального агента. Ямайська організація JADCO вирішила застосувати довічну дискваліфікацію, що було, на думку пана Пола, також відповіддю на критику щодо надмірної м’якості у попередніх санкціях. Спортсмен оскаржив рішення в CAS, але всі його аргументи щодо ДНК, проби, процедур та пропорційності санкції були відхилені.

Експерт наголосив, що ці приклади демонструють, що спортивне правосуддя — це не лише технічна процедура, а й ефективний інструмент підтримки доброчесності. CAS і міжнародні федерації мають у своєму арсеналі дієві механізми впливу, але ключову роль відіграє також превентивна робота — освіта арбітрів, тренерів і спортсменів. У багатьох випадках це єдиний спосіб запобігти санкціям, які, як у прикладі з довічною дискваліфікацією, є безповоротними.

Голова Комітету АПУ зі спортивного права Євгеній Промський присвятив свій виступ аналізу низки рішень Спортивного арбітражного суду, у яких фігурували українські спортсмени, клуби чи національні федерації. Він підкреслив, що участь у справах на рівні CAS — це не лише захист інтересів, а й своєрідний «стрес-тест» для інституційної спроможності національних органів.

У блоці справ про допінг спікер розглянув кейси Юлії Єлістратової, Назара Коваленка та Ольги Земляк. В усіх випадках CAS підтвердив наявність порушення антидопінгових правил і залишив чинними рішення про дискваліфікацію. Незважаючи на аргументи спортсменів щодо відсутності умислу, трибунал виходив із принципу об’єктивної відповідальності: сам факт позитивного тесту майже автоматично тягне за собою санкцію.

Щодо договірних матчів пан Євгеній навів приклад Сергія Лащенка, чию довічну дискваліфікацію Апеляційна палата знизила до п’яти років. CAS підтвердив таке рішення, що, за словами спікера, засвідчує можливість диференційованого підходу до санкцій залежно від масштабів порушення. У цьому випадку йшлося про поодинокий епізод без системної організації. Водночас жодну дискваліфікацію CAS у подібних справах не скасував, що вказує на суворий підхід до integrity-кейсів.

Також експерт представив два резонансні кейси з категорії «контрактні спори». Перший — справа Матузалема, у якій CAS визнав незаконним односторонній розрив контракту з ФК «Шахтар» і присудив компенсацію понад 11 млн євро. Рішення стало прецедентним і суттєво вплинуло на міжнародну трансферну практику. Другий кейс стосувався футболіста Тете, який скористався спеціальним регламентом FIFA для легіонерів після початку повномасштабної війни. Справа завершилась мировою угодою, але CAS визнав дії гравця неправомірними, підкресливши: навіть за умов війни має бути регламентна і договірна основа для припинення контракту.

Євгеній Промський звернув увагу, що участь у процесах CAS вимагає від українських федерацій і клубів високої юридичної дисципліни, а кожна така справа — це потенційна модель для змін на національному рівні.

Спортивне право потребує системності та впізнаваності

Заступник голови Спортивного арбітражного суду при НОК України, заслужений юрист України Юрій Кризський у своєму виступі окреслив ретроспективу розвитку спортивного права в Україні та ключові етапи становлення спортивного арбітражу.

Спікер нагадав, що питання спортивного права почали активно обговорювати в Україні близько 15–18 років тому. Саме тоді з’явилися перші методичні матеріали та наукові монографії, які стали основою для формування сучасної доктрини. Особливе значення, за його словами, мали як ранні публікації, так і новіші праці, зокрема підручник «Спортивне право» під редакцією професора Харитоненка.

Юрій Кризський відзначив, що у 2024 році в Інституті держави і права НАН України відбулася масштабна наукова конференція, яка зібрала понад двадцять докторів наук і засвідчила практичну вагу тематики спортивного права. Водночас, за його словами, у закладах, де готують спортсменів, досі бракує системного викладання правових дисциплін, тоді як у юридичних університетах вже з’явилися спеціалізовані курси.

Окремо спікер зупинився на ініціативі створення національного спортивного арбітражного суду, яка стартувала ще у 2016 році й була формально реалізована у 2018-му. Проте пандемія та повномасштабна війна уповільнили розвиток інституції, яка поки що не отримала достатньої впізнаваності серед юристів та спортивної спільноти.

Пан Юрій наголосив і на філософських засадах спортивного арбітражу: ефективність цієї інституції прямо залежить від рівня правової культури та етики в суспільстві. Він підкреслив, що арбітраж може бути не лише механізмом вирішення спорів, а й простором для медіації та конструктивного діалогу, особливо у конфліктах між спортивними федераціями.

Про юрисдикцію та виклики спортивного арбітражу в Україні

Партнер, керівник практики спортивного права Asters Олександр Волков під час свого виступу детально розповів про юрисдикційні, фінансові та процедурні особливості спортивного арбітражу як в Україні, так і на міжнародному рівні.

Він наголосив на загальновизнаному принципі світового спорту: якщо організація прагне бути частиною глобальної спортивної системи, вона має визнавати обов’язкову юрисдикцію Спортивного арбітражного суду в Лозанні (CAS). Це стосується не лише спортивних федерацій, а й таких структур, як національні антидопінгові органи.

Олександр Волков окреслив архітектуру спортивної юстиції. CAS може виступати як у ролі першої інстанції (якщо це передбачено договором чи регламентом), так і апеляційної — для рішень національних або міжнародних органів. Як приклад в Україні він навів процедури УАФ, де спори проходять через КДК, апеляційний комітет і, зрештою, CAS.

Окрему увагу він приділив тому, що органи футбольного правосуддя (як і в інших видах спорту) юридично є лише органами громадських об’єднань, а не третейськими судами у сенсі Закону України «Про третейські суди». Це має суттєві наслідки — від заборони розглядати трудові спори до можливості оскарження таких рішень у районному суді, що суперечить принципам автономії спортивного арбітражу.

Щодо спортивного арбітражного суду при НОК України, спікер зазначив, що його рішення юридично можуть бути скасовані в українських районних судах — наприклад, у Шевченківському районному суді Києва. Це ставить під сумнів їх визнання з боку CAS.

Також пан Олександр зупинився на фінансових аспектах ініціювання справ у національному спортивному арбітражі. Подання позову супроводжується реєстраційним внеском у 5 тисяч гривень і погодинною оплатою в розмірі 500–1000 гривень. «Фінальний чек ми побачимо лише в кінці провадження», — зауважив він. При цьому, за його словами, у FIFA чи в УАФ футболісти не сплачують нічого за подання — лише за апеляцію в CAS.

Мартинас Калвеліс, засновник LEXTRA, присвятив свій виступ аналізу арбітражної системи в кіберспорті та її перспективам. Він відзначив, що індустрія е-спорту вже давно вийшла за межі аматорського змагання і стала повноцінною комерційною сферою, де більшість конфліктів мають юридичний і фінансовий характер.

Експерт виокремив два типи спорів у кіберспорті: вертикальні (наприклад, між гравцем і турнірним організатором) і горизонтальні (наприклад, між гравцями та клубами). Перші часто пов’язані з санкціями за порушення правил або недопуском до турнірів, другі — з виплатами, контрактами й трансферами. Він також згадав про окрему категорію — спори у сфері інтелектуальної власності, зважаючи на особливу роль видавців ігор у цьому сегменті.

У виступі було окреслено переваги Спортивного арбітражного суду, який, на думку Мартинаса Калвеліса, має потенціал стати ефективною платформою для вирішення таких спорів. Зокрема, він акцентував на прозорості процедур, передбачуваності правозастосування та можливості правової допомоги для спортсменів.

Водночас спікер звернув увагу на приклад Riot Games — компанії, що самостійно формує внутрішні арбітражні механізми для своїх екосистем, демонструючи тенденцію до саморегуляції галузі. На його думку, розвиток арбітражу в кіберспорті має орієнтуватися на швидкість, цифровий формат, ясність рішень та чіткість інституційної юрисдикції.

Серед ключових викликів було названо фрагментованість ринку, публічне вирішення спорів у соцмережах, конкуренцію з боку блокчейн-механізмів та юридичну невизначеність у виконанні рішень. Пан Мартинас підкреслив, що для побудови ефективної арбітражної моделі в е-спорті потрібен інклюзивний підхід із залученням усіх стейкхолдерів — від гравців і клубів до федерацій та видавців.

Оксана Залізко, голова Контрольно-дисциплінарного комітету УАФ, к.ю.н., представила комплексний огляд системи футбольного правосуддя в Україні.

Спікерка пояснила структуру органів, які займаються вирішенням спорів у футболі: ключовими дисциплінарними інституціями є Контрольно-дисциплінарний комітет УАФ (перша інстанція) та Апеляційний комітет (друга інстанція). Остаточну крапку у багатьох спорах ставить Спортивний арбітражний суд у Лозанні, що передбачено статутами як національних, так і міжнародних футбольних федерацій.

У 2024–2025 роках Контрольно-дисциплінарний комітет розглянув 731 справу. Майже половина з них (49,1%) стосувалася порушень регламентних норм — від неявки тренера на післяматчеву пресконференцію до грубих порушень поведінки команд. 21,4% справ становили порушення Правил гри IFAB, включаючи агресивну поведінку, грубі фоли, нецензурні висловлювання тощо — і не лише з боку гравців, а й тренерів, адміністраторів і лікарів. 16,7% випадків — це неналежна поведінка вболівальників, зокрема використання піротехніки, дискримінаційні вигуки, бійки, порушення порядку на трибунах. 8,2% справ стосувалися безпекових порушень, пов’язаних із вимогами воєнного часу — від наявності укриттів до належної організації матчів.

Оксана Залізко наголосила, що багато дисциплінарних порушень — це не лише про емоції чи боротьбу за перемогу, а про системні виклики в дотриманні статутних, регламентних та етичних норм. Серед них — випадки дискримінації, корупції, фальсифікацій, бійок, зловживання статусом тощо.

Окрему увагу було приділено системі санкцій. Для фізичних осіб мінімальний грошовий штраф становить від 1000 гривень, для юридичних — до 2 млн грн. Також застосовуються дисциплінарні заходи: попередження, проведення матчів без глядачів, дискваліфікації, виключення зі складу учасників змагань, зупинення трансферної діяльності, а в окремих випадках — навіть позбавлення професійного статусу. Зупинення діяльності у футболі передбачає повну заборону — включно з адмініструванням, оформленням гравців та участю в організації матчів.

З-поміж 731 справи лише 6 рішень було оскаржено в Апеляційному комітеті, що свідчить про високу стабільність та обґрунтованість рішень першої інстанції. Серед таких справ — випадки дискримінації, порушення правил гри, неналежної поведінки команд і порушення регламентів.

Рефері vs. Арбітр: хто диктує правила гри у боротьбі за справедливість?

На завершення форуму відбулось міні-інтерв'ю «Рефері vs. Арбітр: хто диктує правила гри у боротьбі за справедливість?», яке провела Ольга Костишина, радниця Юридичної групи LCF, керівниця практики міжнародного арбітражу. У форматі відкритої бесіди своїм досвідом і поглядами поділились Андрій Кіча, суддя міжнародної категорії Федерації хокею України, та Тетяна Сліпачук, арбітр і спеціальна радниця Sayenko Kharenko.

Першим питанням модераторка запропонувала визначити, ким кожен із гостей себе вважає: суддею, посередником чи охоронцем прав.

Тетяна Сліпачук відповіла, що вважає себе саме арбітром — це окрема категорія, яка відрізняється від інших ролей. Арбітр — це особа, якій довіряють справедливе рішення.

Андрій Кіча назвав себе суддею. Понад 20 років він відправляє правосуддя на льоду. За його словами, в Україні суддівство у спорті — це в більшості волонтерство, особливо поза межами олімпійських видів спорту.

Друге питання стосувалося відчуття влади у момент прийняття рішень.

Андрій Кіча наголосив, що не відчуває влади — лише відповідальність за неупереджене рішення. Тетяна Сліпачук погодилась і поділилась, що бути арбітром — це теж про відповідальність, яку тобі делегували.

Далі модераторка поцікавилася, чи мають експерти улюблені команди чи сторони, і як це впливає на їхню роботу.

Андрій Кіча жартома назвав своєю улюбленою командою суддівську. На льоду — три команди: дві грають і одна судить. Але реальних симпатій до окремих команд у нього немає — суддя має бути нейтральним.

Тетяна Сліпачук зазначила, що арбітраж тримається на неупередженості. Водночас вона щиро радіє, коли бачить в процесі сильних адвокатів із якісною аргументацією — це приємно для арбітра.

Четверте питання торкнулося особистого аспекту. Чи були ситуації, коли формально правильним було одне рішення, а справедливим — інше?

Андрій Кіча поділився реальним кейсом сезону 2023–2024, коли дозволив команді більше часу на повернення на майданчик, ніж це передбачено правилами. Після гри його дії оскаржили, але CAS підтримав суддю, визнавши, що він діяв в інтересах спорту.

Тетяна Сліпачук теж підтвердила, що такі ситуації бувають. Але арбітр не може «рятувати» сторону, яка слабше підготовлена. Водночас право дає можливість в окремих випадках зважити на принцип справедливості — і нею варто користуватись.

Наступним було питання про реакцію учасників інтерв’ю на оскарження їхніх рішень.

Андрій Кіча розділив ситуації: на льоду, де пояснює рішення, якщо звернення коректне, і після гри, де вітає цивілізоване оскарження через передбачені процедури.

Тетяна Сліпачук сприймає оскарження спокійно — це нормальна частина процесу. Її завдання — зменшити ризики для цього.

На запитання, де більше шансів на справедливість — на майданчику чи в арбітражі, відповіді розділились:

Тетяна Сліпачук вважає, що в арбітражі: сторони самі обирають арбітрів, що створює довіру і водночас — більшу відповідальність.

Андрій Кіча — за гравця на майданчику. Це його рідне середовище.

Нарешті, обговорили гіпотетичне: чи могли б експерти помінятися ролями?

Андрій Кіча вважає, що міг би працювати арбітром — має досвід у бізнесі та юриспруденції.

Тетяна Сліпачук щиро зізналась — не впоралась би як суддя на льоду. Вона емоційна і радше уболівальниця, ніж холоднокровний рефері.

Завершилась ця динамічна розмова взаємною повагою, гумором і теплими словами про обопільну важливість і складність арбітражної та суддівської місії у забезпеченні справедливості — на полі, льоду чи в арбітражному залі.

Асоціація правників України висловлює вдячність співорганізатору Форуму — Українській асоціації футболу, генеральному партнеру — Юридичній групі LCF, партнеру — АО «Юріс Феррум», партнерам сесії — АО «Юридична компанія «АРЕС», АБ «Сергій Лисенко та партнери», а також усім спікерам, модераторам і учасникам за цікаві обговорення.